«Споконвіків до пасічника йшли за медом і свічкою», – каже Володимир Дмитрук.
Свічки у вигляді веж Луцького замку власноруч виготовляє головний бджоляр Волині!
Щоправда, Володимир Дмитрук чесно зізнається, що такі вироби – для свят і урочистих моментів, «бо просто так їх запалювати було б шкода»
Хорошим приводом для зустрічі з головою обласної організації спілки пасічників Братства бджолярів землі Волинської «Ройовий Стан», головою обласного осередку Гільдії медоварів України, віце-президентом Спілки пасічників України по західних областях, заступником голови Гільдії медоварів України, головою бджолярського кругу України (даруйте за послідовність, але хочу назвати всі «пагони» цієї надзвичайно порядної людини – і все це, до речі, на громадських засадах) Володимиром Дмитруком, стало нещодавно побачене у соцмережі повідомлення про останній виріб Володимира Антоновича – свічки з натурального воску у формі Окольного замку – вежі Чорторийських, яка вразила своєю неповторністю. Чому саме така особлива любов пасічника до таких виробів, бо перед цим була оригінальна свічка, вагою 80 кілограмів, що зареєстрована у Книзі рекордів України, а також – свічка у формі В’їзної вежі Луцького замку?
Ці свічки – чудова згадка про Луцьк. Фото: Володимир ДМИТРУК.
«До 33 років «горобця від бджілки не міг відрізнити»
…У затишному Центрі традиційної української культури «Медова хата» й відбулася наша розмова. Саме різноманітна медова продукція, що пропонується лучанам та гостям міста, оформлення, гостинність власників (сімей Дмитруків та Шотіків) єдиного в місті такого гарного закладу, де повітря наповнене аурою медового аромату, створює атмосферу спокою і доброзичливості…

Можливо, це якийсь дар від Всевишнього, бо Володимир Антонович став пасічником у 33 роки. З цього приводу жартує, мовляв, до цього часу «горобця від бджілки не міг відрізнити». А почалося все 1998 року, коли зловив першого роя, а ще із теплого спілкування з дідом Іваном (по лінії дружини) – відомим пасічником на всю округу. Й до цього часу він шкодує, що не наговорився з дідусем, не розпитав багато цікавинок про бджолярство, повністю не перейняв досвід спілкування з божими комашками. Але дід Іван подарував йому сімейну реліквію – довідник пасічника 1950-го року випуску, що став неоціненним скарбом в опануванні азів бджолярства.
– Отож, звідки прийшла ідея створювати свічки?
– Трудно сказати звідки навіюються ідеї. Взагалі, пасічник і свічка стоять поряд. Тому що пасічник має справу з бджолами, які виробляють віск. Споконвіків до пасічника йшли за медом і свічкою: і на вінчання, і на хрестини, і тоді, коли людину проводжали в останню дорогу.
Пасічник, особливо в селі, відігравав сакральну роль, був пошанованою людиною, так званим патріархом села, разом із вчителем і священником. З історичних джерел відомо, що саме він при необхідності міг виконувати навіть місію священника. Особлива риса пасічників – їх порядність та мудрість. Та й бджілки, які потребують душевного спокою, відчувають людину, яка «спілкується» з ними. Невипадково навколо пасічників гуртуються люди, створюють організації для спільної праці.
Споконвіків до пасічника йшли за медом і свічкою: і на вінчання, і на хрестини, і тоді, коли людину проводжали в останню дорогу.
Що стосується свічок, то вони є литі та катані, так би мовити, кручені. У «Медовій хаті» свічечки з воску різної форми продаються постійно. Тут проводяться майстер-класи з їх виготовлення, тож бажаючі мають можливість це опанувати.
І навіть дітки. Досить часто у цьому закладі ми проводимо майстер-класи і для школярів, і для дорослих.
Мене дуже тішить те, що бджілками цікавляться дітки. Ось зовсім недавно під час зустрічі пасічників, де ми ділилися своїми напрацюваннями, обговорювали насущні питання, був присутній внук нашого пасічника – 9-річний Іларіон Коцюба, якому подобається ця справа. Як радів хлопчик, коли його нагородили відзнакою Спілки пасічників України «Молода надія пасічництва».

Часто «Медову хаті» відвідують і наші воїни-захисники, вони охоче спілкуються, цікавляться темами пасічництва. По можливості натуральний медок передаємо у госпіталі та бійцям на фронт.
– Володимире Антоновичу, а як з’явилася свічка, що стала рекордом України?
– Це був 2007 рік. А надихнули мене слова українського народознавця Василя Скуратівського у книзі «Кухоль меду», де написано, що колись, починаючи з 15 – 16 століття, пасічники мали свої цехи, гуртувалися в організації і мали свої атрибути – прапор-хоругву, свічку, що складалася з кусочків воску, зібраного з пасік членів організації і вона мала сакральну дію. Загорівся бажанням мати незвичайну свічку і у своїй громадській організації. Її виготовили разом із почесним пасічником України Антоном Шотіком. До створення долучилися пасічники Братства бджолярів Землі Волинської «Ройовий Стан», освятили її у кафедральному Свято-Троїцькому соборі. На той час це була найбільша свічка в Україні. Її вага – 80 кілограмів, висота – 183 сантиметри, діаметр внизу – 0,24 м, зверху – 0,18 м.
Додам від себе. Не стерся з моєї пам’яті грудневий день 2018-го року, коли на Театральному майдані Луцька найбільшу суцільну свічку в Україні, вилиту з бджолиного воску за сприяння пасічників Волині було занесено до Книги рекордів України. А її автори – голова ГО Братства бджолярів Землі Волинської «Ройовий Стан», почесний пасічник України Володимир Дмитрук і заступник голови Братства, почесний пасічник України Антон Шотік – нагороджені дипломом, який підтверджує факт реєстрації досягнення як рекорду України і виступає свідченням загального визнання. Свідоцтво про цю подію, як і свічка, нині знаходяться при вході у «Медову хату». Ця свічка постійно виставляється на Театральному майдані на Різдво і запалюється від Вифлеємського вогню.
«Ковід і війна змінювали плани, але не бажання та мрії…»
– Здивували ви своїми свічками-сувенірами і у минулому році, і зовсім нещодавно. Адже процес виготовлення таких оригінальних свічок – не зовсім простий…
– Ковід і війна змінювали плани, але не бажання та мрії. Життя продовжується, тому ідея зробити свічку, яка була б подібна на В’їзну вежу Луцького замку, відомого як замок Любарта, не полишала. По-перше, вона дуже гарна, а, по-друге, Луцький замок входить до «Семи чудес України» і це гарний подарунок для туристів, а ще – популяризація Волині.
Більше потребує майстерності виготовлення литих свічок. Має бути відповідне обладнання. В першу чергу – форми. Звичайно, в інтернеті силіконових форм можна знайти достатню кількість. Але для мене, як жителя і патріота Волині, завжди була мрія зробити таку свічку, що відповідала б нашому краю.
Отож, щонайперше розпочав із пошуку виготовлення макету форми В’їзної вежі. Були різні пропозиції за межами Волині, але досить дороговартісні. Але хто шукає, тому й Бог допомагає. За посередництвом пасічника з Ківерців Миколи Денбіцького, доля звела мене з майстром «золоті руки» із різьби по дереву, ківерчанином Олександром Гаврилюком. Надав йому світлини, розміри і він вирізав із дерева відповідний макет свічечки. І справа зрушила з місця… В першу чергу такі сувеніри презентував Луцькому міському управлінню туризму, де знайшов розуміння та підтримку. Такі вироби і місцевим жителям, і туристам подобаються, їх купують і мають гарну згадку про Луцьк. Їх можна придбати у кіоску в Луцькому замку, «Медовій хаті», Центрі туристичної інформації.
– На цьому ви не зупинилися і здивували новим сувеніром…
– Розширити діапазон свічок-сувенірів, зокрема, зробити свічку у формі вежі Чорторийських, запропонував директор Окольного замку Дмитро Зінько, з яким давно співпрацюємо. І я подумав: а чому б ні? З формою макету знову допоміг Олександр Гаврилюк. Радію, що вироби до вподоби закордонним туристам. Вони гарно упаковані як подарункові набори.
Хочу сказати, що свічечки зроблені з натурального бджолиного продукту – воску, який має свою енергетику. Тому хочеться вдихати цей аромат. При виготовленні не додаю ніяких барвників, ароматизаторів. Єдине, що цей віск фільтрується, щоб не було механічних домішок. У залежності від воску колір свічок дещо різниться, але це – колір сонця, меду, любові… Їх приємно взяти в руку, відчуваючи тепло серця і душі… Я задоволений, що є такі сувеніри, приємно бачити реакцію людей, які їх купують.
– Який процес виготовлення свічок і скільки ви їх зробили?
– У себе вдома облаштував так званий міні-цех (усміхається) і відчув наскільки це приємно. Враховуючи те, що у мене всього 5 форм макетів, то, дотримуючись відповідних норм, за день можу зробити 15 – 20 свічечок. А ось щодо кількості, то, по правді, не рахував, але це вже сотні. Працювати цілий день ніколи не виходить, бо є інші справи, то використовую для цього кожну вільну хвилину. Думаю, що такі сувеніри людям досить приємно мати вдома, не обов’язково їх запалювати, коли гасне світло. А ось в урочисті моменти, на свято – це досить оригінально. Як на мене, такі свічки просто так палити було б шкода.
– Де берете віск, адже з власної пасіки, мабуть, недостатньо?
– Так, я не можу забезпечити своєю пасікою необхідну кількість воску. Тому його купую у наших волинських бджолярів і по 30, і по 50 кілограмів. На 10 свічок потрібно приблизно 2 кілограми воску, відповідно, на 100 свічок – 20.
– Чи є у вас помічники?– До недавнього часу робив все сам. Але у зв’язку з тим, що влітку роботи вистачає і на пасіці, і по господарству, то зараз допомагає хороший друг – Ігор Михальчук. Навчив його, як все робити. У цієї людини – золоті руки. Він ще навіть свої гарні корективи вніс. Але, взагалі, люблю цією роботою займатися сам на сам у своєму міні-цеху.
У спільному колі пасічникам є про що поговорити та й світлину зробити на згадку. Фото з архіву Володимира ДМИТРУКА.
«На 600-річчя з’їзду монархів у Луцьку подаруємо місту 200 літрів питного меду»
– І коли виливаєте чергову свічку, про що мрієте?
– Ось зараз думаю виготовляти вироби з воску не тільки у вигляді свічок, але й інші цікавинки до 600-річчя саміту монархів, що проходив у 1429 році у Луцьку. Тоді сюди приїхало втроє більше гостей, ніж на той час складало населення міста. Це була досить визначна подія. Дехто її називає зародженням Європейського Союзу.
Як відомо, в недалекому майбутньому на державному рівні планують проводити відзначення цієї дати. Волинська влада з цього приводу збирала підприємців, щоб почути їхні думки, ідеї, як підготуватися до події. Обговорювали, щоб підключити міністерства закордонних справ, керівників європейських держав. Уже задіяне міністерство культури України. Виділені кошти на реконструкцію Луцького замку, проводяться дослідницькі роботи, з цього питання створена відповідна комісія. Як на мене, ця подія, що відбулася 600 років тому, говорить про те, що Україна була невід’ємною частиною Європи уже в ті часи. Значить, коли ще тоді тут проходили такі саміти, то ніякою окраїною чи буферною зоною, як називають недалекоглядні людці, Україна не була і не буде. Ми є європейцями і ми повинні бути повноправними членами європейської родини.

– Можливо вже й маєте ініціативи?
– Планую робити й інші сувеніри, які мали стосунок до Луцького замку. Є така думка, щоб зробити ще Стирову і Владичу вежі. А, можливо, і весь замок. І не тільки у вигляді свічок. Що стосується саміту, то пасічники від «Медової хати» вже запропонували безкоштовно 200 літрів питного меду надати місту для того, щоб пригостити гостей.
Що стосується саміту, то пасічники від «Медової хати» вже запропонували безкоштовно 200 літрів питного меду надати місту для того, щоб пригостити гостей.
В літописі згадується ця подія, де описано, що тоді було випито багато питного меду. Ця традиція не втратилася, оскільки в нас є Гільдія медоварів Волині. Як для мене, то це – козирна карта. Можливо й особливий медовий напій придумаємо з відповідною етикеткою, бо медові напої є невід’ємною частиною української кухні.
Окрім цього, будемо й надалі розширювати туристичні маршрути, що стосуються пасічництва, бо у нас є що показати.
А за цим посиланням читайте, як пасічники Волині на чолі з Володимиром Дмитруком приводили до ладу прилеглу територію до Хреста єднання на кордоні Волині та Львівщини.
Перша сторінка газети «Волинь» із публікацією про майстра-патріота Володимира Дмитрука. Фотоскрін: Газета «Волинь».
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
Читайте також: Віктор Шевчук – волинянин, який висадив понад 50 гектарів лісу.
