Роздуми волинського журналіста: «Для себе й для майбутніх поколінь»

Волинь помережана музеями не так, як озерами й лісами. Але їх є чимало. За офіційною статистикою перед початком повномасштабної війни в нас налічувалося 17 комунальних, 89 – на громадських засадах і 182 шкільних музейних закладів.

Найбільше їх, звісно, у – Луцьку. Але ж чимало – обабіч гомінких трас на Ковель і Володимир. Аби не бути голослівним, згадаю Колодяжне і Торчин, Рокині й Затурці, Берестечко й Володимир… Цей перелік можна й можна продовжувати.

У нас є що самим побачити й гостям показати… Щонайперше – музей Лесі Українки, музей Волинської ікони, а ще –  історії сільського господарства Волині, садибу Ігоря Стравинського в Устилузі та найновіший – Музей сучасного українського мистецтва Корсаків.

Це – справжні скарбниці нашої історичної та духовної спадщини, які приймають відвідувачів не один десяток років, виконуючи велику просвітянську функцію.

Музей сучасного українського мистецтва Корсаків став лауреатом престижної європейської нагороди European Museum of the Year Award 2025 (EMYA), отримавши одну з семи спеціальних відзнак (Special Commendations) від журі European Museum Forum. Ця відзнака присуджується музеям, які демонструють особливу відданість у вирішенні викликів сучасного світу через культурні практики.

У 2025 році на нагороду EMYA було номіновано 42 музеї з 18 держав-членів Ради Європи. Музей сучасного українського мистецтва Корсаків – єдиний представник України серед номінантів.

Є в нашому краї заклади створені сподвижниками, людьми неспокійними, відданими цій справі, бо займаються нею переважно на громадських засадах, із доброї волі, або, як нині кажуть, – волонтерять.

Пам’ятаю саме так починав у Торчині свою діяльність світлої пам’яті Григорій Гуртовий, який заснував музей 1957 року. Торчинський музей є найдавнішим серед громадських музеїв Волині.

Майже таким самим шляхом ішов наш колега Володимир Шевчук із села Переспа колишнього Рожищенського району, якому належала ідея створити музей Першої світової війни. Для експонатів, які збирали в цьому й навколишніх селах, облаштували корпус у вигляді старого млина, де можна було побачити зброю та солдатський одяг часів Першої світової. Але сьогодні про цей заклад щось не чути...

Єдиний на Волині музей бджільництва створили також активісти-пасічники Володимир Дмитрук та Іван Душак у 2010 році за підтримки братства бджолярів «Ройовий Стан». Він знаходиться в прилуцькому селі Баїв

Боратинської сільської ради на базі колишнього сільського клубу. Окрім того, що Іван Стахович зібрав чималу колекцію вуликів із різних куточків Волині, він ще й дуже наполегливо збирав і укладав історію цього села та список родоводів. Це – величезна робота сільського ентузіаста.

У десятках наших сіл і містечок є такі активісти-пошуковці, але далеко– не скрізь. Чому? Та тому, що немає підтримки місцевої влади. Хоч потрібна не стільки матеріальна, як моральна підтримка.
Скажете, що в такий складний період, як нині, – не до цього. Думаю, що якраз саме до того. Бо хто ще краще допоможе зберегти пам'ять про теперішню війну, її учасників, як не музейники.

Зрештою, чи знаєте ви, що у Волинському регіональному музеї українського війська та військової техніки серед нових експонатів уже два роки зберігається військова форма ексголовнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.

На Житомирщині, в Баранівській громаді, до речі, батьківщині Анатолія Пашкевича, який жив і творив у нас, на Волині, в місцевому краєзнавчому музеї створили «Стіну пам’яті» з історіями полеглих на війні земляків.

Рідні приносять сюди бронежилети, каски, польові записники, речі наших захисників. Це стало новою місією музею: зберігати пам'ять не тільки про минуле, а й теперішню історію.

Так діють у багатьох навіть прифронтових громадах. І нам потрібно це робити! Для себе і для майбутніх поколінь.

Михайло ЛАПКІВ, журналіст.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ