У Хрестовоздвиженській церкві міста Луцька, що є пам’яткою архітектури національного значення, вперше я побувала десь у шістдесятому році. Власне, тоді, коли приміщення її мало цілком атеїстичне призначення — тут знаходився планетарій...
Катерина ЗУБЧУК
У Хрестовоздвиженській церкві міста Луцька, що є пам’яткою архітектури національного значення, вперше я побувала десь у шістдесятому році. Власне, тоді, коли приміщення її мало цілком атеїстичне призначення — тут знаходився планетарій.
Планетарій проіснував до 1990 року. Але це вже інша тема. А сьомого січня 1991 року, на Різдво, я знову була у Хрестовоздвиженській церкві. Але вже на Богослужінні. Того року Різдво Христове було оголошене офіційним святом, і я мала редакційне завдання підготувати репортаж. Рідною українською мовою промовляв отець Іван до прихожан. Це ж лише в кінці вересня 1990 року в день храмового свята — Воздвиження Чесного Хреста — було освячено цю церкву. Сталось це через сто років після першого її освячення. Я стояла серед сотень інших прихожан, яких того дня не міг вмістити храм, і слухала величні слова про Ісуса Христа. Через багато літ знову звучало слово Боже у храмі, що є свідком історії Старого Луцька. У північно-західній частині колишнього острова знаходиться комплекс пам’яток Луцького братства, яке було засноване близько 1600 року. Як інформують автори книги “Луцьк. Архітектурно-історичний нарис”, зберігся цінний документ “Каталог, або реєстр імен членів Братства міста Луцька та околиць”. Згідно з ним, протягом 1620 року на Кандибівському грунті будується дерев’яна церква Воздвиження Чесного Хреста. Спорудження цегляної церкви почалося не раніше тридцятих років ХVII століття. Ця будівля згадується в документах за 20 січня 1634 року. За зразок правила люблінська братська церква. В її плані перепліталися дві концепції: трикамерна, що притаманна дерев’яним українським церквам, і тринефна, що запозичена з мурованої візантійської архітектури. Нефи та бабинець підпирались контрфорсами. В підвалах знаходились склепи фундаторів церкви та найбільш видатних діячів братства. Внутрішні поверхні бань були прикрашені гербами сімей, що зробили найбільший вклад в її будівництво, а стіни — геометричним ліпним орнаментом. Храм пережив тимчасове володіння уніатського духовенства (1774 — 1795, 1803—1833 роки), пожежу 1803 року, продаж з аукціону “на злом”. Лише заступництво київського генерал-губернатора Безака врятувало споруду. У вівтарі зробили капличку, яку братчики освятили в 1888 році. А 1890-го уже правилась літургія у відбудованій церкві, тут навіть приймали родину імператора Олександра ІІІ. У 1957 році атеїстична влада заборонила в храмі Богослужіння, і, як вже було сказано, тут розташувався планетарій. І лише 10 травня 1990 року рада у справі релігій при Раді Міністрів СРСР зареєструвала у Луцьку релігійну громаду і передала їй “культову будівлю — Свято-Хрестовоздвиженський храм”. Вважається, що тоді з’явилась одна з перших в Україні громад Української автокефальної православної церкви. Важливу роль у відновленні храму відіграло новостворене Луцьке братство святого апостола Андрія Первозваного. За словами отця Івана, з весни наступного року може початись масштабна перебудова храму — фактично його відновлення на старих фундаментах. Є дані про те, що плани відбудови церкви “в повному обсязі і в давніх формах” існували ще в ХІХ столітті. Проте на заваді завжди були дві речі: відсутність грунтовних досліджень церковних фундаментів (як і відтворення реального вигляду храму), а також нестача коштів. І хоч отець Іван каже, що, очевидно, “крига скресла” (“держава уже виділила немалу суму грошей для дослідження цих фундаментів”), директор історико-культурного заповідника “Старий Луцьк” Тарас Рабан, на території якого знаходиться Хрестовоздвиженська церква, з цього приводу висловився так: — Мова про фінансування реконструкції цього об’єкта йде вже багато літ, але, на жаль, поки що це лише слова. Хоч вже є “Ескізний проект відновлення Хрестовоздвиженської церкви” , виготовлений Євгеном Осадчим з інституту “Укрпроектреставрації”. Власне, не принципово, за який кошт відбудовується храм — це можна зробити і на пожертву громади... Може, з часом так і станеться. І храм, який став центром відродження на Волині українського православ’я, ми побачимо таким, яким він був у давнину.
