Разом із батьками та бабусею Катя шостий рік виживає в умовах бойових дій.
«На щастя, наш будинок залишиться на підконтрольній території»
Як під Маріуполем місцеві шостий рік виживають в умовах бойових дій
Про це пише Радіо Свобода.
«Оглянути труп поліція їде 60 км»
«Коли почалася війна, я була у шостому класі. У нашому селі школи немає, тому майже всі вчилися у Широкиному, що приблизно за три кілометри звідси. Можна було й пішки ходити, але нас розвозив шкільний автобус», – розповідає 16-річна жителька селища Бердянське Катя.
Востаннє у своїй широкинській школі дівчина була в грудні 2014 року: каже, всі пішли на новорічні канікули, щоб більше ніколи не повернутися. Після цього за рік Катя змінила три школи – дві у Маріуполі і одну у сусідньому селі Виноградне. «Але це, – зізнається дівчина, – не найгірше, що зі мною зробила і продовжує робити війна».
Разом із батьками та бабусею Катя шостий рік виживає в умовах бойових дій. Вона має цілу колекцію осколків снарядів, зібраних на власному подвір’ї, та купу історій про те, як під час обстрілів доводилося ховатися у підвалі сусідів.
Разом із батьками та бабусею Катя шостий рік виживає в умовах бойових дій.
Мама дівчини, Наталя, розповідає, що їхня родина не виїжджала з Бердянського навіть під час запеклих боїв. «Нам, – наголошує жінка, – як і тисячам інших сімей Донбасу, просто нікуди було їхати. Та ми б і не хотіли – любимо свій дім».
