КОСТЬОЛ ПЕТРА І ПАВЛА

Катерина ЗУБЧУК

Коли в’їжджаєш до Луцька з боку Красного по вулиці Ковельській, то, як на долоні, перед зором постає забудова Старого міста. І над всіма спорудами височать куполи костьолу Петра і Павла, що є однією з найдавніших пам’яток архітектури національного значення.

З 1604 року розгортають свою діяльність у Луцьку єзуїти і зразу засновують колегіум — одну з вищих форм осілості єзуїтського ордену. Тут діяли безплатні публічні школи, тут виховували семінаристів. В 1609 році луцькі єзуїти отримують дозвіл польського короля Сигізмунда ІІІ на закуп ділянок під будівництво нового колегіуму і костьолу. Київський архітектор, наш земляк Богдан Колосок та лучанин Ростислав Метельницький, який багато літ працював у сфері архітектури, вважають, що спроектував костьол М.Гінтз. Крім того, на їх думку, проект перероблявся талановитим італійським архітектором Я.Бріано, за участю якого 16 липня 1616 року закладається наріжний камінь костьолу. Склепіння костьолу закладено лише в 1630 році, а бані — в 1637-му. Посвята ж на честь Петра і Павла відбулась в 1639-му чи роком пізніше.
У зв’язку з пожежами та змінами з часом мистецьких уподобань зовнішній вигляд костьолу та його інтер’єр не були сталими. Серед костьолів східних єзуїтських провінцій луцький є найбільшим. Це випливає з архівних матеріалів, які надала мені заступник директора обласного краєзнавчого музею Євгенія Ковальчук. Разом з баштами він має в плані розміри 39х53 метри. Висота споруди від підлоги до хреста над куполом 40,25 метра. Костьол прикрашають скульптури, ліпнина, в тому числі біскупа Павла Волуцького, живописні образи, розписи, наприклад, зображення неіснуючих давніх луцьких костьолів, різьблені меблі. Знайомство з внутрішнім «вбранням» костьолу — цікавий екскурс в минулі століття, коли були написані художні полотна та ікони. Вони періодично ставали предметом дослідження мистецтвознавців, зокрема і в 1973 році.
Важливе місце в інтер’єрі костьолу займають посвяти та епітафії (надгробні написи). Окремі з них виконані на високому художньому рівні латинською або польською мовами. До найстаріших (1824 рік) належать дві великі круглі меморіальні дошки на бічних стінах пресвітерія. На лівій розповідається про перенесення католицької кафедри в 1428 році з Володимира до Луцька, про роль великого литовського князя Вітовта...
Щодо фасадів, то південно-західна стіна костьолу була поставлена на місці дерев’яних укріплень Окольного замку. По відношенню до головних укріплень Луцька — Верхнього і Окольного замків — вона була напольною, тобто повернутою в бік можливого нападу ворога — «в поле». Отож, ця стіна насамперед мала виконувати оборонні функції. Дійшла вона до нас у значно перебудованому вигляді. Порівняно з нею декор північно-східного фасаду досить багатий, хоча на ньому й нема ліпнини чи скульптур.
На початку минулого століття костьол був відремонтований біскупом К.Недзелковським. В 1926 році споруджено новий великий вівтар після пожежі, що знищила ікону Святої Трійці художника Кунітцера та ікону Божої Матері італійської роботи. А в 1948 році кафедру було закрито. Ще через вісім літ костьол, як і багато храмів Волині в той час, використовувався, м’яко кажучи, не за призначенням— тут знаходилась контора міськпромкомбінату, майстерня, житло. В 1970 році сюди вселилась торговельнна база. В цьому ж році почалась реставрація костьолу з пристосуванням під музей атеїзму, який було відкрито в грудні вісімдесятого.
Але невдовзі прийшла перебудова. Радянський Союз з його атеїстичною «установкою» розвалювався. Все поверталось в закономірне русло. І 27 вересня 1990 року в костьолі відбулось перше після більш як сорокалітньої перерви римо-католицьке Богослужіння. Звичайно, постала необхідність в реставрації і пристосуванні споруди для потреб служби...
Коли мова йде про костьол Петра і Павла, то не можна не сказати про його підземелля. На думку спеціалістів, воно є ключовим для розуміння того, як будувався храм. На нетинькованих поверхнях видно шви прибудов, закладені прорізи, технологічні отвори. Можна побачити цеглу різного розміру і часу виготовлення. Добре видно, що склепіння зводилось повторно.
Підземелля використовувалось для поховання та інших обрядів. На другому ярусі тут виявили у 50-х роках минулого століття під стіною сім чи вісім гробниць. Кожна гробниця була замурована. Над нею зберігались написи, які вказували, хто там захоронений. В замурівках, коли їх розібрали, побачили запаяні труни з червоної міді. Всередині їх було порохно. А мідь комуноатеїсти здали на металолом...
А про те, що залишилось у підземеллі після тимчасових господарів, уже розповідають ті, хто розчищав його в кінці 80-х років. Зокрема лучанин краєзнавець-любитель Олег Виноградов. Ще хлопчиною зацікавився він історією Старого міста з його замком, культовими спорудами. Отож, з великим завзяттям Олег об’єднав таких же шанувальників старовини в клубі «Ентузіаст». Його мрія — створення в підземеллі музею, експонати якого розповідали б про цікаву багатовікову історію костьолу.