Сьогодні — день святого всехвального апостола Андрія Первозваного, названого так за те, що він став першим учнем Ісуса Христа. Коли син Божий проходив біля моря Галилейського, Петро з Андрієм ловили рибу. Господь покликав їх за собою, мовивши: «Ідіть за Мною. Я зроблю вас ловцями людей»...
Валентина ШТИНЬКО
Сьогодні — день святого всехвального апостола Андрія Первозваного, названого так за те, що він став першим учнем Ісуса Христа. Коли син Божий проходив біля моря Галилейського, Петро з Андрієм ловили рибу. Господь покликав їх за собою, мовивши: «Ідіть за Мною. Я зроблю вас ловцями людей».
Слово Боже Андрій проповідував у багатьох країнах Азії та Європи. Для цього він здійснив три подорожі з Єрусалима. Із описів письменників ІІІ століття Іполита й Оригена відомо, що Первозваний апостол відвідав і місця, де згодом виник Київ. Літописець Нестор оповідає: «Бачите гори ці, сказав апостол своїм учням. На горах цих засяє благодать Божа, і буде город великий і багато церков буде споруджено Господом». І поставив на горі хрест. Маємо і рукотворне підтвердження цьому літописному переказові: величний храм в ім’я Андрія Первозваного на столичних кручах і легендарний, дорогий серцю кожного киянина Андріївський узвіз. У церковних переказах дійшли до наших днів величні діяння апостола і його хресні муки, адже був засуджений за віру розп’яттям на хресті, й історія перенесення його мощей за царя Константія. У ІV столітті святі отці Григорій Богослов, Іоанн Золотоуст, Прокл та інші прославляли Андрія Первозваного у своїх проповідях. У день смерті Андрія у Константинополі патріарх і 12 архієреєв служать урочисту літургію, яка буває лиш чотири рази на рік: на Пасху, Різдво, П’ятидесятницю і на Андрія. Втім, народні традиції, звичаї й обряди цього дня мають значно давніший, дохристиянський характер. Із язичницьких часів дійшла до нас і народна назва свята — Калита. Молодіжні вечорниці, які започатковувалися цього дня, носили також спільну назву Калити й тривали до Різдва. Свято пов’язане із різноманітними гаданнями, заклинаннями, передбаченням майбутньої долі й ритуальним кусанням «калети» — обрядового коржа, випеченого з пшеничного борошна. На жаль, сьогодні звичаї ці відживають і втрачають своє значення навіть у сільському побуті. А ще донедавна сприймалися вельми значимо. Пригадую, як теплішали голос і погляд моєї бабусі Ніни, коли вона, споминаючи свою молодість, промовляла: «Пам’ятаю, на Гандрея...» Підозрюю, що саме цього дня вона познайомилася з хлопцем, який згодом став моїм дідом Антоном. У різних місцевостях України були різні традиції відзначення Андрія. Про це докладно розповідає відомий етнограф Василь Скуратівський у книзі «Святвечір», йдеться про це і у збірнику «Українські народні свята та звичаї». Це і випікання балабушок (кукілок), замішаних на воді, принесеній із криниці в роті. Потім їх пропонували голодному псові: чию схопить, та першою заміж вийде. А як схопить і побіжить далеко — значить, віддасться на чуже село. Це і сіяння конопель, а на Поліссі — льону по снігу. Потім брали його у пригорщу й несли до хати: якщо там була парна кількість насінин, то й дівчині бути у парі, а як ні, то чекай наступного Андрія-добродія. Чимало цікавих ворожінь зафіксував свого часу Павло Чубинський в етнографічній експедиції в південно-західному регіоні України. Але найбільше молодь чекала обряду з калитою — калачем, випеченим із тіста, замішаного дівчатами вдосвіта, із води, взятої з кількох криниць: А ми калиту місили, З усіх криниць воду носили, Як балабушки місили — З ополонки воду носили. Так співали дівчата, вкладаючи у дійство і свої потаємні дівочі мрії, й викликаючи водночас сонце, якого так бракує у ці грудневі дні. Стежили у цей день і за погодою. Якщо до цього дня ще не засніжило — зима буде теплою, а як сніг випав — довгою і холодною. Загалом же, наші предки знали: «На Андрія треба кожуха-добродія», бо ж зима тільки-но входить у силу.
