«Наталка віддала свого синочка, а вони дитину зварили і з’їли…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.60 € 27.12
«Наталка віддала свого синочка, а вони дитину зварили і з’їли…»

А якби вони вижили? А якби вони народили? Але «якби» не буває...

Фото memory.gov.ua.

«Наталка віддала свого синочка, а вони дитину зварили і з’їли…»

Мою свічку пам’яті запалила рідна бабуся. Я дізналася про Голодомор з її розповіді ще тоді, коли про це заборонено було говорити

Мені було років п’ять чи шість. Бабуся вперше взяла мене з собою в село, де вона народилася — ​у чудовий Таборів (Сквирського району Київської області. — ​Ред.) на березі річки Раставиця. Там я була вперше, і мене дивувало все, але найбільш те, що мою баб–Марусю всі називали Явдохою. Це ім’я здалося мені дуже смішним. Я спитала бабусі, чому її тут так називають, але у відповідь почула лише — ​колись розкажу. Це «колись» настало зовсім скоро.

Через кілька днів ми йшли з бабусею селом і зустріли дивну жінку. Вона йшла трохи похитуючись, наче п’яна, і бурмотіла щось схоже на пісню. Я засміялась, а бабуся раптом смикнула мене за руку так, що стало аж боляче, і суворим голосом сказала: «Не смій!». Від несподіванки я заплакала. Бабуся взяла мене за руку і сказала: «Не плач. Послухай мене. Це Наталка, з неї не можна сміятись! Ходім, поговоримо».

Люди змушені були їсти бур’яни, кору, навіть ворон і щурів. Від того хворіли, пухли і вмирали. Вижили лише ті, хто встиг виїхати із сіл.

Ми сіли біля Раставиці на тепле каміння, і бабуся показала мені місце на протилежному березі, де колись стояла хата її батьків: «Дивись, яка чудова земля, але тут була страшна голодовка». Вона розповіла, що у людей відбирали все. Селяни змушені були їсти бур’яни, кору, навіть ворон і щурів. Від того хворіли, пухли і вмирали. Вижили лише ті, хто встиг виїхати із сіл або хто мав родичів у Києві чи Білій Церкві. Бо там працівникам на заводах давали продовольчі пайки, які вони усіма правдами й неправдами намагалися передати в село родичам.

Потім сказала: «В ту голодовку з’їли Наталчиного сина. Від того вона збожеволіла і з тих пір така. За чим вона живе — ​ніхто і не знає, бо майже не їсть нічого, все ховає для синочка». Наталчин чоловік був в армії, а вона зосталася одна з дитиною. Голод уже почався. У неї не було ніде нікого, розповідала бабуся. А знайомі сказали, що мають родичів у Києві і тому зможуть допомогти їй врятувати дитину. От вона й віддала їм свого синочка. Виявилося, що все це неправда. Вони її дитину вбили, зварили і нагодували своїх дітей. Наталка, коли дізналася про це, то збожеволіла, а вони наїлися і вмерли, бо до того довго не їли. (Я намагаюся зберегти бабусину лексику).

Далі вона розповіла про себе. Що її справжнє ім’я — ​Явдоха. Їй було всього 24 роки: «Я мала двох дітей. Твоїй мамі було 2 роки, а Петя на рік старший. Паспорта не мала, бо в селі паспортів не давали, і тому виїхати з села, щоб врятувати дітей, я не могла. Тоді я пішла в Сквиру, там працювала моя сестра, яка дала мені свій паспорт. Так я стала Марусею. Я забрала дітей, і ми з чоловіком пішки дійшли до Фастова, звідти товарними вагонами добиралися до Москви, бо в Київ уже не пускали. Дорогою Петя захворів і вмер, а твоя мама вижила. З Москви я поверталася з твоєю мамою сама, бо з чоловіком розійшлися, все звинувачували одне одного, хто синочка не вберіг. Льоня (Оляна, бабусина зовиця) вижила, бо встигла з дітьми до Києва втекти, поки пускали. Її чоловік Андрій там на заводі працював. Тося (друга зовиця) вижила, бо в Білій Церкві робила. Як баба вижила — ​і сама не знає, бо вже вмирала. Мабуть, того що перезимувала, а весною траву почала їсти».

«В село я більше не повернулася, — ​завершувала бабуся. — ​Оце тільки до баби (свекрухи) іноді приїжджаю. Це все було не так вже і давно, тільки про це нікому не можна розказувати, але ти повинна пам’ятати. Чуєш, повинна!»

І я запам’ятала. Від почутого я ще довго, лякаючи маму, прокидалась і плакала вночі, бо мені снився Голод.

Це не вигадана історія. Це — ​правда. Таке забути неможливо. Запалена бабусею свічка горить.

Джерело: Стаття Валерії Кондратової на сайті Liga.net «Люди, Анюто, з ума сходили од голоду». Чотири історії Голодомору»

https://www.liga.net/society/articles/lyudi–anyuto–z–uma–shodili–od–golodu–chotiri–istorii–golodomoru

Олена ІЛЬНИЦЬКА.

О 16:00 відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання, після якої розпочнеться Акція «Запали свічку пам’яті!». Фото uinp.gov.ua.
О 16:00 відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання, після якої розпочнеться Акція «Запали свічку пам’яті!». Фото uinp.gov.ua.

 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.