«Куди ж ти мене на підводу до мертвих грузиш — ​я ж іще жива?» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.90 € 29.51
«Куди ж ти мене на підводу до мертвих грузиш — ​я ж іще жива?»

"...їздила по селі підвода — ​збирала мертвих, у кожен дім заглядали, перевіряючи, чи живі..."

Фото ілюстративне

«Куди ж ти мене на підводу до мертвих грузиш — ​я ж іще жива?»

«Не можу без сліз писати про Голодомор, хоч знаю про це лише з оповідей бабусі. Їх розкуркулили, бо мій прадід не захотів йти до колгоспу. Забрали все — ​до останньої картоплини, що в погребі за стовп закотилась. Останню курку, що прабабця зарізала і заховала під глиняник, викинули собакам, аби діти не з’їли

Померла майже вся велика сім’я, вижила бабуся з сестрою і матір’ю. Батько і решта дітей вмерли, братик зник безвісти. Рідні вважають, що його з’їли людоїди, бо в криниці біля дому ймовірних канібалів знайшли дитячий череп.

Ще згадувала бабуся Робенко (народжена Гандзюк) Олександра Телемонівна, як до одних людей зайшов родич, а у них на припічку дитячі пальчики лежать. Тихенько втік — ​викликав міліцію. Тих людей забрали, і більше про них у селі ніхто не чув. Це все відбувалося в селі Харліївка Житомирської області.

Моя бабуся розповідала, як їздила по селі підвода — ​збирала мертвих, у кожен дім заглядали, перевіряючи, чи живі. В одному домі жінку живу забирали, а вона просилася: «Куди ж ти мене грузиш — ​я ж іще жива?». А той чоловік відповів: «Ти все одно помреш, то що, мені по тебе ще завтра вертатися?».

До одних людей зайшов родич, а у них на припічку дитячі пальчики лежать. Тихенько втік — ​викликав міліцію. Тих людей забрали, і більше про них у селі ніхто не чув.

Людей ховали у спільній ямі–рові. Коли від голоду помер мій прадід Гандзюк Телемон, то і мови не було про гріб — ​загорнули в якесь покривало. А той чоловік, що трупи по селі збирав за пайок, на прохання прабабусі підсунув його труп під гріб іншого чоловіка, аби земля прямо на нього не сипалася.

А ще вижив брат бабусі, бо жив у Мурманську. От він, коли чутки про голод туди дійшли, відправив посилку з в’яленою рибою. Дві молодших сестрички наїлися і померли за одну ніч, бо не могли втриматися, щоб більше не їсти. А наступного дня дали хліб…

…Коли бабуся про голодовку розповідала, я припустила, що тоді був неврожай, на що вона відповіла: «Такого гарного врожаю не було ні до, ні після Голодомору». В їхньому селі чорнозем був такий, як масло. Бабуся моя — ​1914 року народження, тож бачила і розуміла багато. Вона на мене ще сердилась: «Голодовку навмисно зробили, щоб хазяїв винищити, бо вони в колгосп не йшли. Туди пішли самі п’яниці та ледацюги».

Людмила ЛОЖКА,
cмт. Корнин Житомирської області, спогади для radiosvoboda.org


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.