Бувають події в житті, які примиряють твою боротьбу з усім на світі і з самим собою теж
«А знаєш, що ти — «БІЛА ВОРОНА »?
— Куди пан їде? — У Вроцлав. — Для чого? — До праці (на навчання, в гості, додому, на закупи…) Цей діалог звучить сотні разів на українсько-польському кордоні. І за кожною відповіддю — усвідомлення мети, куди людина прямує і для чого. Як все просто, якщо дивитися поверхнево. А коли заглибитися…
—У тебе проблеми?
— Ні, в мене все добре.
— Брехня. Коли все добре, люди багато говорять, або навіть якщо мовчать, то не так, як ти.
— Тобі видніше.
— То в тебе щось сталося?
— Придумай сам, що в мене трапилося.
— Ну капєц! Ти до неї з усією душею, а вона до тебе… Може, я тобі чимось допоміг би?
— Допоможи.
— Чим?
— Мені потрібні гроші. Тому я роблю роботу, якої ніколи не виконувала б.
— Ну, гроші мені самому потрібні.
— Тоді для чого цей триндьож?
— Ну всі люди помиляються…
— Я маю до кого йти до сповіді.
Ти тримаєш оборону своїх рубежів, своєї автономії. Бо даєш собі право розв’язувати вузлики своїх питань. Але як то ти їх розплутуєш в своїй голові, що нікому не кажеш, не демонструєш?…Виявляється, мовчання може дратувати більше, ніж крик. Особливо якщо робиш ще якісь дивні речі (найраніше встаєш і вмикаєш два електрочайники «на всіх»; робиш ранкову зарядку. Їсиш «не те», «не так», «не стільки», «не тоді». Не п’єш спиртного. Маєш гарний голос і співаєш «під настрій». «Якби ти випила з нами сто грамів, ми заспівали б разом «Несе Галя воду». А так — фігня якась: все в людини «не так», а вона каже «нормально». Ще й «Несе Галя воду» заводить без ста грамів!
— Здоровий спосіб життя? Тьху! Нудота!
— А що, п’яні скандали веселіше?
— Та хоч є що згадати!
— Кожному своє…
25-річний хлопець надовго замовкає і зникає десь у малиновій плантації. Під кінець дня він несподівано виринає під сусiднім кущем:
— Ти завжди така спокійна?
— Віднедавна…
— ?
— Бувають події в житті, які примиряють твою боротьбу з усім на світі і з самим собою теж.
— І що то за події?
— Наприклад, смерть батьків.
Хлопець робить різкий поворот і знову ховається в довжелезних малинових рядках. Ти не бачиш його ввечері, але чуєш наступного ранку за тією ж програмою. Він скоса дивиться на тебе і ніби втікає. Знову зникає на увесь день. Під вечір він виринає поруч і веде розповідь так, наче ви цілий день про це говорили:
— У мене брат загинув в АТО. На два роки молодший. Тільки пішов і через кілька днів — хлоп! — і нема! А я тут… Батьки відправили, щоб хоч один залишився… Краще було б, щоб то мене — хлоп! — і нема! У мене був хороший брат! А я… сволоч… Сволоч?
— Перестань «клеймити»! Як ти думаєш, водій, який обляпав тебе болотом із голови до ніг, — сволоч?
— Сволоч!
— А якщо він обляпав тому, що віз у лікарню вмираючу людину, яку підібрав посеред вулиці?
Хлопець знову зникає, і ти чуєш його лише зранку з тією тирадою нецензурщини.
— А ти пробував молитися? Десь у тихому закутку, щоб тебе ніхто не потривожив?
— Що-о-о-о? — високо піднімає брови хлопець.
— Спробуй. Спрoбуй поговорити з Богом. І зі своїм загиблим братом. Уяви його — і скажи все, що хочеш…
Спрoбуй поговорити з Богом. І зі своїм загиблим братом. Уяви його — і скажи все, що хочеш…
Він дивиться на тебе, як на інопланетянку, і повільно відxодить за зелені куліси малини. Через три дні підходить до тебе і замість привітання каже:
— Тебе б познайомити з моїм батьком — ви мали б про що поговорити. Бо мама — інша. Мої батьки лікарі. Відомі. А я у вузі вчуся, на третьому курсі. Сюди мене вигнали… А я додому хочу…
— Я теж..
Хлопець ховає голову десь собі під руку, ніби збираючи малину, і каже:
— А знаєш, що ти — «біла ворона»?
— Знаю!
— …і що ?
— Якщо «біла ворона» пофарбується в якийсь колір або обскубає пір’я — буде краще? Нормально?
Він голосно регоче, уявляючи ці картинки, хапає тебе в обійми і видає:
— Я тебе люблю!
Наступного ранку, ще до сніданку, підходить до тебе з білявкою Олею і запитує:
— Ми — гарна пара?
— Чудова! — кажеш ти і знову цілий день не бачиш їх обох.
А через кілька діб ранок починається несподівано: замість тиради нецензурщини хлопець якось боком підходить до тебе, ховаючи погляд:
— Ну от і все. Я їду додому. Ми їдемо. З Олею. Одружуватися.
Він різко обіймає тебе так, що твої ноги відриваються від землі, і обережно ставить на підлогу.
— Слухай, а як залишатися «білою вороною»? — запитує, беручись за валізи.
— Знати, що тобі потрібно насправді і йти до мети, при цьому не вдаючись до пояснень своїх вчинків чужим, не важливим для тебе людям. Бо це забирає час і сили, — кажеш у відповідь і робиш прощальне «па» рукою.
Урок 1: Печально не тоді, коли «ворона біла», а тоді, коли вона обскубана чи перефарбована.
Урок 2: Навіть якщо ти йдеш до мети якоюсь «хвилястою» дорогою, швидше за все не варто витрачати час на пояснення своїх вчинків людям, які просто нудьгують і шукають, з чого б «створити новину».
Анастасія ПЕЦЕНЮК, дослідниця європейського заробітчанства
