Найбільше козяче стадо краю — ​у Хорлупах - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.21 € 30.92
Найбільше козяче стадо краю — ​у Хорлупах

Хазяйновитий чоловік розводить 4 породи кіз: зааненську, альпійську, чеську та ламанчу

Фото Сергія НАУМУКА

Найбільше козяче стадо краю — ​у Хорлупах

Ігор Савчук із родиною утримує понад сотню цих тварин та виготовляє 15 видів сиру

Час появи першої кози в цій родині відомий точно: тоді, коли народилася старша донька Евеліна. Дитина часто хворіла, і лікар порадив поїти її козячим молоком. Це справді допомогло, й дівчинка перестала слабувати. З тих пір на господарстві постійно тримали 2–3 тварини. А три роки тому Ігор вирішив зайнятися козівництвом усерйоз

Найчистіші та кращі за корову

— Цих тварин розводити вигідно. З ними легше, аніж з коровою. Та й якщо коза пропаде, то менш збитково. Можна швидше наростити поголів’я. Вони невибагливі до їжі і засвоюють корм удвічі краще, аніж велика рогата худоба. Корів давно збув, — ​каже господар.

Ігор Савчук із Хорлупів Ківерцівського району розводить чотири породи: зааненську, альпійську, чеську та ламанчу. Козла ламанча він придбав за 10 тисяч гривень і каже, що це ще недорого. Породу вивели в Америці спеціально для отримання молока. У цих кіз воно найвищої якості і зовсім без запаху.

На фермі усе зроблено так, аби було мінімум ручної праці: погодувати тварин можна за 20 хвилин, подоїти — ​за годину.

— Бадь–бадь–бадь–бадь! — ​кличе Ігор своїх підопічних, і вони самі піднімаються похилою дошкою наверх, стають рядком на помості для доїння. — ​Козенят відлучаємо одразу після народження і напуваємо з соски. Тому кози сприймають мене як своє дитинча, йдуть до мене і дояться. Це розумна тварина: якщо мале не висмокче усього молока, то потім вона продукує його менше. А так одна моя рекордсменка дає по 7 літрів щодня.

Самичок господар залишає, а козликів вибраковує, тобто продає по 1 гривні за голову знайомим. Адже за два місяці козеня вип’є молока на суму близько тисячі гривень. Тому відгодовувати на забій невигідно.

На фермі усе зроблено так, аби було мінімум ручної праці: погодувати тварин можна за 20 хвилин, подоїти — ​за годину. 

Кіз, що дають молоко зі специфічним запахом, господар вибраковує або ж використовує його для випоювання. От нині через цю причину він не в захваті від розхваленої закарпатської кози і хоче її збути.

Зараз на господарстві Савчуків 100 кіз та близько 70 козенят. Точніше не зазначу, бо навіть при нашій розмові одна матка привела двох малят. Решта тварин у загоні спокійно на це реагували. Ігор розповідає, що у великі морози вони збираються в коло і диханням зігрівають новонароджених. Господар каже, що нині молодняка менше, а торік, бувало, одна коза народжувала й по 5–6 малят.

Влітку тварин випасають по дві години вранці та ввечері. Взимку є сіно, сінаж та силос, який Савчуки роблять самі. Якщо його не давати, а годувати самим сіном, то молоко буде неякісним. Господар бідкається, що не має коштів, аби придбати необхідну техніку для сінокосіння. А надавачів відповідних послуг або годі знайти, або ж вони готові взятися за ділянку площею від 50 гектарів, а не бабратися з двома чи трьома гектарами.

Від бринзи до рокфору з пліснявою

Щодня Ігор виготовляє сир. Освоїти цю науку змусило життя. Адже коли будував ферму та розводив стадо, то мав домовленості зі столичними бізнесменами, які хотіли купувати заморожене козяче молоко. Для цього ті обіцяли надати морозильну установку. Але невдовзі вони потрапили в ДТП і розбилися на смерть. Селянинові довелося самому думати, куди дівати продукцію.

— Сиру я не вмів робити зовсім. Мав уявлення лише про бринзу, — ​зізнається Ігор Савчук про початок свого шляху сировара. — ​З неї й почав. Звісно, тепер я розумію, що то була не бринза, але покупці були від неї в захваті. Потім купівельна спроможність людей дуже впала, і я почав здавати молоко на завод, бо всього не міг переробити (ставили жирність 3,2 відсотка). А згодом ми почали робити сири.

Щодня Ігор із дружиною Ольгою виготовляють сир і двічі на тиждень возять на базар. З часом хорлупівські сировари навчилися робити 15 видів продукту: бринзу, рікоту, сулугуні, моцарелу, качоту, гауду, голландський, рокфор із пліснявою, косички, шеврон, бринзу з шоколадом тощо. Є ще й копчені сорти, які господар коптить у бочці на фруктових гілочках, що дає особливий аромат. Деякі вимочує у домашньому вині. Окремі витримує по вісім місяців (сир повинен зріти за температури 10–12 градусів та при великій вологості).

— У мене немає жодного клієнта, який спробував би козячого сиру і не повернувся за покупкою знову, — ​каже Ігор. — ​Для себе я роблю ще й сметану та масло. Мої домашні також визнають тільки власну продукцію. Якось кози позапускалися, і меншій доньці Насті запропонували коров’ячого молока. То вона сказала, що такої гидоти пити не буде.

Ми прощалися з гостинним господарем, який має найбільше на Волині стадо кіз (кажу так, бо про більші таки не чув), і якось не хотілося вірити, що його перспектива — ​як він сам сказав: «Ждуть мене заробітки в Європі». Хотілося б, аби його можна було побачити з сирами щочетверга у Ківерцях, а щосуботи на фермерському ринку біля «Глобуса», як це було досі.

Щойно Ігор покличе своїх підопічних, вони оточують його тісним колом.
Щойно Ігор покличе своїх підопічних, вони оточують його тісним колом.

 

Малят відлучають від маток на другий день.
Малят відлучають від маток на другий день.

 

Сирна тарілка від Савчуків готова!
Сирна тарілка від Савчуків готова!

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.