Перемогу Іван Мельник зустрів у Берліні, де точилися смертоносні бої.
Волинянин зустрів перемогу у Берліні
Спогади переносять мене у ті дні, коли мій батько Мельник Іван Кирилович, житель села Хорлупи Ківерцівського району, скупо розповідав про пережите ним воєнне лихоліття
Швидкоплинний час відраховує дні, роки, десятиліття… Ми зустрічаємо 75-у річницю світлого Дня Перемоги, коли закінчилися Друга світова війна. А спогади переносять мене у ті дні, коли мій батько Мельник Іван Кирилович, житель села Хорлупи Ківерцівського району, скупо розповідав про пережите ним воєнне лихоліття. Відчуваю, як йому було боляче згадувати ті, понівечені та обпалені війною, юні роки… А ми, його діти, просили згадати, іноді просто плакали від почутого, притиснувшись до батькового плеча…
Коли почалася війна татові було лише 17 років. Зростав у багатодітній сім’ї Кирила та Марти Мельників, де підростало шість синів і донька Ганна. Старші вже давали собі раду, молодші допомагали батькам. Прихід німців у село відбулося і швидко, і несподівано. Люди ховалися по своїх оселях, кругом – невідомість. І лише, коли німці почали забирати молодь на роботу до Німеччини, селяни усвідомили, яке лихо прийшло на їх землю.
Коли почалася війна татові було лише 17 років. Зростав у багатодітній сім’ї Кирила та Марти Мельників, де підростало шість синів і донька Ганна.
Травневої пори 1942 року на остарбайтерські роботи забрали і мого батька. На станції Олика бранців погрузили у товарні вагони і повезли у невідомому напрямку. З розповідей ми знали, що серед невільників було багато односельців, хлопців з сусідніх сіл. Спочатку їх привезли у Польщу, затим – у невеличке німецьке містечко на цегельню. Працювати було дуже важко. Непосильні умови, ще тоді втрачене здоров’я – післявоєнний відгук його трудових буднів. Але це було ще нескоро…
Важко тоді, під посильним контролем, було знайти вихід. Батько разом із товаришем, чомусь запам’ятала, що його звали Стас Болковський із Житомирщини, вирішили буть що буде – втікати. Це вже була весна 1944-го. З неймовірними зусиллями, а, можливо, фортуна долі їм допомагала, вони вибралися з пекла. Переховувалися у лісах, знесилені і голодні йшли на схід, додому.
І знову травень цього року – зустріч у Польщі з частинами Радянської Армії. Після перевірок Іван Мельник та його побратим Станіслав Болковський стали бійцями 112-го Гвардійського стрілецького полку. Й донині незабутні гіркі спогади батька про форсування річки Одер, важкі поранення та втрати товаришів. Мій батько також був контужений та поранений, перебував у військовому госпіталі і знову фронт.
Волинянин був відзначений орденом Слави, орденом Великої Вітчизняної війни, медалями «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною у Великій вітчизняній війні 1941-1945 років», іншими нагородами.
Перемогу зустрів у Берліні, де точилися смертоносні бої. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни, медалями «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною у Великій вітчизняній війні 1941-1945 років», іншими нагородами, бачив як майорів радянський прапор над рейхстагом.
Все своє трудове життя Іван Мельник працював їздовим у місцевому колгоспі «Комунар».
Йому тоді було 23 роки… Минуло також 23 роки як батька забрала вічність. Все своє трудове життя працював у місцевому колгоспі «Комунар» їздовим, ні з ким ніколи не сварився і тихо 1997 року покинув земний світ, залишивши про себе світлу пам'ять фронтовика, сільського трудівника, справжнього господаря і з часом пожовклі фронтові світлини…
Вічна пам’ять Вам, дорогий мій тату!
Ніна МЕЛЬНИК-КОСТРУБА.
