У пам’ять про Стьопу сьогодні проводять футбольні турніри...
«Мій Стьопчик завжди говорив: «Считаю, что мужчина должен быть сильным», – мама Героя
Бог не посилає нам випадкових людей. Спілкуватися з мамою загиблого Героя, торкатися її ран – надзвичайно величезна відповідальність і в той же час і радість, бо ти можеш підтримати її хоч словом. Коли отримую від Сталіни Чубенко повідомлення в месенджері, страшенно хвилююся, а ще... почуваюся вдячно. За її Стьопчика... За те, що вона розповідає історію свого хлопчика. І мені щоразу хочеться ділитися нею з вами. Бо то мрія матері — аби її сина пам’ятали
«Белобрысый, веселый, общительный, не всегда послушный»
Степан – учень Краматорської загальноосвітньої школи №12. Яким він був? Що любив? Чим захоплювався? «А давайте почитаємо, як він сам про себе написав у творі, коли йому було 9 років?», – каже мама Сталіна Чубенко.
«Знакомьтесь, это я! Белобрысый, веселый, общительный, не всегда послушный. Имя у меня интересное – Степа. Так зовут и моего дедушку. Считаю, что мужчина должен быть сильным, поэтому уже три года серьезно занимаюсь греко-римской борьбой. В свободное время очень люблю играть в футбол, являюсь фанатом команды «Шахтер», езжу на футбольные матчи, мечтаю стать футболистом, и еще я очень люблю свою семью: маму, папу, братика Андрюшку, дедушку и тетю. Кошку я тоже люблю, но меньше. Вот если бы мне разрешили завести собаку…О себе можно говорить бесконечно, но хочется спать. Завтра пойду в любимую школу».
«Для мене професія мрії – це футболіст»
Стьопа вчив менших себе грати в футбол. Він так захопився цим видом спорту, що мріяв пов’язати з ним своє життя. Батьки підтримували його і всіляко допомагали.
Стьопа нагороджений волонтерським орденом «Народний Герой України», державним орденом «За мужність» III ступеня, медаллю від Філарета «За жертовність та любов до України», нагрудним знаком «Кров за Україну». Але хіба вони можуть повернути матері сина?
«Для мене професія мрії – це футболіст, – писав Стьопчик у шкільному творі. – Я вже досить довго граю в футбол і стою на воротах за ФК «Краматорськ». Раніше – ФК «Авангард» та ДЮФК. Футбол з дитинства є для мене однією з найбільш важливих речей у житті. Мене приваблюють загострення пристрастей, азарт і...солодкий смак перемоги. Бувають і поразки, але їх потрібно пережити і йти далі».
«Цінуйте своїх батьків!»
«Батько і мати – це найважливіші слова у житті, – Сталіна зберігає кожен твір сина, написаний в школі. – Завдяки їм ти народився, завдяки їм ти робиш перші кроки, ідеш до школи. Батьки оберігатимуть тебе протягом всього життя. У кожного є друзі, але коли стане насправді погано, тільки батьки зрозуміють і пробачать тебе. Колись їм доведеться відпустити тебе у світдоросле життя, де буває дуже важко, але й там вони завжди підтримуватимуть та допомагати тобі. А коли їх не стане, тільки тоді ти зрозумієш, яку значимість вони мали у твоєму житті. Як кажуть, «що маємо – не бережемо, втративши – плачемо». Цінуйте своїх батьків завжди!».
16-літній школяр допомагав дитячому будинку «Антошка»
Стьопа започаткував Краматорську Лігу КВК і у складі команди їздив захищати честь міста в Северодонецьк, Кременчук та інші міста. На жаль, роль в театрі «Еспада» зіграти не встиг – внаслідок обстрілів, які розпочалися в місті, виставу відмінили. Але свою акторську майстерність розвивав у школі: жодного заходу не проходило без його участі. Друзі згадують, який він був веселий, добрий, сміливий, справедливий… І чудовий організатор. Познайомився з директором й допомагав разом з товаришами малятам. Після одного з відвідувань створив презентацію, щоб привернути увагу до проблеми покинутих дітей. У пам’ять про Стьопу учні школи зібрали та передали подарунки до дитячого будинку «Антошка».
Перші книги
Мама пригадує, що у 5 років – це були казки Корнія Чуковського. «Майстра й Маргариту» прочитав у 7-му й навіть зробив виписки в читацькому щоденнику. У 2014-му захопився історією України. Відкрив для себе «Залишенця» Василя Шкляра. В 2014 році він виступав на конкурсі читців, де став лауреатом. Небагато хто знає, що пішов він туди з температурою, щоб не підвести школу.
А вже наприкінці липня повертався додому, в Донецьку його захопили в полон нелюди зі збройного бандформування, по-звірячому били, катували, знущались, а потім розстріляли. Стьопа стійко виніс все й до кінця залишився справжнім українцем.
Стьопа нагороджений волонтерським орденом «Народний Герой України», державним орденом «За мужність» III ступеня, медаллю від Філарета «За жертовність та любов до України», нагрудним знаком «Кров за Україну». У пам’ять про нього проводять футбольні турніри, конкурси дитячих репортажів, є експозиції у Київському та Краматорському музеях, відкрили меморіальні дошки у школі та на стадіоні, навіки закріпили номер перший в ФК «Авангард»… Але хіба вони можуть повернути матері сина?
