По покаяння – ​у Буцинь, до отця Нестора - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.25 € 32.89
По покаяння – ​у Буцинь, до отця Нестора

«Я монах, який подорожує, тож мені не потрібні ніякі матеріальні блага».

Фото Ольги БУЗУЛУК.

По покаяння – ​у Буцинь, до отця Нестора

Цей весняний день був прекрасним: тепло світило сонце, співали ранні пташки. Ледве чутно шумів ліс неподалік, а трасою час від часу проїжджали автомобілі. 47-річний старовижівчанин Віталій Павельчук прикрашав кованими квітами дубовий хрест на подвір’ї оселі, де мешкає отець Нестор. Ковку придбали в магазині, монах сам її розфарбував, а Віталій із його допомогою прикріплював. Здалека здається, ніби квіти на цьому хресті живі — ​такий він яскравий і гармонійний

«Я тут як охоронець»

Ще недавно отцю Нестору було видіння, що він має поставити два хрести поблизу будинку. І от знайшлись люди, які допомогли втілити задум: нині два хрести стоять по обидва боки дороги у кінці села Буцинь Старовижівського району.

«Хрести — ​це обереги від усього злого, вони захищатимуть людей, які в дорозі. І також показуватимуть, що тут поруч дуже намолене місце, тут можна поспілкуватися зі мною на духовні теми, а можна і зцілитись від недуг, якщо намагатися виправлятись і жити згідно з Біблією», — ​розказує отець.

Монах Нестор живе тут уже кілька років. Добрі люди віддали йому стареньку хатинку, її він перетворив на справжній осередок духовності і краси. Усередині багато ікон та святих книг, надворі — ​гойдалка, альтанка, деревця, квіти… Усе дихає благодаттю.

«Я тут як охоронець. Я монах, який подорожує, тож мені не потрібні ніякі матеріальні блага. Але відчуваю, що маю робити в цьому місці щось, аби людям було добре. Мені це все диктується зверху Богом», — ​розповідає монах.

Із встановленням хрестів біля дороги були деякі труднощі, але він твердо вирішив: ставитиме, аби ті оберігали подорожуючих. Зелені, з прекрасними кованими квітами хрести тепер стоять поблизу оселі, де живе і приймає людей отець Нестор.

Людино, зрозумій, що за Богом далеко бігати не треба: він не у конфесії, не у якійсь вірі, не в якомусь святому. Він відкритий для кожного, потрібно лише пустити Його у своє серце. 

Каже, що з епідемією коронавірусу і страхом через це людей поменшало. Але хто хоче спасіння, зцілення, духовного наставництва, того ніщо не повинно налякати. Врешті, монах не сумує, щодня знаходить собі заняття. Спить дуже мало, прокидається близько

4-ї години ранку — ​і одразу до молитви. Переконаний, що особливо молитись треба саме вранці. Далі може щось приготувати, також завдяки сучасним засобам зв’язку розсилає близьким знайомим підбадьорливі картинки чи відео, а потім починають телефонувати люди та питати-радитись-просити. Кожного вислуховує, кожному дає настанови, за кожного обіцяє молитись.

«Це час для роздумів»

Звісно, не можу не запитати про нову пандемію, яка нині охоплює світ.

Відповідь вражає.

«Бог нам дає проблеми не для того, щоб нам було погано, а для того, щоб ми час від часу тікали від суєти і звертались до Господа напряму і чули своє серце. Найкраще для Бога — ​це наша щира молитва. І найсильніша вдячність перед Творцем — ​це не просто читання Слова Божого, а й виконання його. І це все треба робити щодня, з самого ранку. Встали вранці — ​покаялись, помолились і далі виконуєте Слово Боже.

Карантин — це час для роздумів, для дослідження своїх шляхів, для того, щоб виправлятися. От люди сидять удома, нікуди не виходять. Я це розумію так, що Бог відірвав нас від суєти, мирських проблем, аби побути із собою. Невелика частина людей таки прокинеться. Звісно, їм далеко до Христа, але надія є.

Весь світ зараз в очікуванні. Цим Господь нагадує, що не за горами друге пришестя, тож варто готуватись, очищати свої душі. Але не треба цього чекати. Наймудріша людина та, яка прямо зараз живе в Євангелії, тобто читає і виконує Слово Боже. Господь через Ісуса Христа показав нам, якою має бути людина. Тож цей час — ​дуже хороший для свідомих і розумних людей, які готові змінюватись духовно», — ​міркує монах.

«Шукайте Бога на землі»

Запитую про цьогорічне відзначення Великодня, адже в церквах була заборонена одночасна присутність великої кількості людей.

«Щосекунди людина має служити Творцеві — ​ось головне, що ми повинні робити. І це не залежить від того, відвідує людина храм чи ні, і тим більше не залежить від конфесії. Треба Бога шукати на цій землі. Усі ці церкви, об’єднання, партії та інше — ​це система. І це зло», — ​відповідає та додає, що любов до всякого дихання — ​це головна заповідь, яка є в Євангелії.

«Якщо людина прокидається і сама йде на допомогу іншим, нікого не осуджуючи, — ​це взірець людини праведної. Якщо милість Божа нас не врятує, не зцілить, то нас нічого не врятує», — ​каже монах.

Взагалі коронавірус відкрив нове і для самого отця: він став більше трудитись фізично, насадив ялинок, квітів, поставив хрести, залив бетоном стежинку, встановив нові ворота. Так, ніби треба поспішати зробити якнайбільше, поки живеш на цій землі.

Усе він пояснює волею Господа: раз так дано, так і буде. Тож і традиційні для більшості українців сповідь та причастя перед великими святами — ​це більше обряд. Монах Нестор переконаний, що потрібно каятись, і робити це щодня. Саме у цьому — ​покаянні — ​він може допомогти, направити, підказати. Все інше залежить від самих людей.

«Не всі люди є людьми»

Наостанок запитую, як навчитись прощати, адже зараз цього вміння бракує багатьом нам.

«Якщо ви любите себе як творіння Боже, ви будете прикрашати дім всередині себе. Сказано ж: не турбуйтесь про завтрашній день, а живіть цією хвилиною в Богові. І щоб навчитись прощати, потрібно любити все живе на землі, без осуду і сумніву», — ​переконаний отець Нестор.

«Людино, зрозумій, що за Богом далеко бігати не треба: він не у конфесії, не у якійсь вірі, не в якомусь святому. Він відкритий для кожного, потрібно лише пустити Його у своє серце. Хоч я оптиміст, але думаю, що люди навряд чи зміняться, світом править егоїзм, тут направду якесь пекло. Бог був, є і буде вовіки віків. Наше життя — ​це урок, який треба пройти з любов’ю і вдячністю до всього. Якщо старатись виконувати всі життєві уроки, шліфувати своє серце, бути вдячним, то все тоді буде добре», — ​звертається отець Нестор до всіх.

«Так і є», — ​думаю я. Та зовсім не хочу покидати це місце сили, місце духу, місце свободи. Але повернусь іще не раз.

У голові рояться думки про сказані слова: «Не всі священники є священниками. Не всі церкви є церквами. Не всі люди є людьми…»

Ольга БУЗУЛУК.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.