Ветерани-митники Сергій Гриценко і Надія Кушнєр.
«Народився в Ягодині і все життя працюю на державному кордоні»
Щороку 29 травня українські митники з багаторічним стажем роботи відзначають своє «внутрішнє» свято — День ветеранів
Волинянин Сергій Гриценко вже три десятиліття у погонах цієї служби. Розпочинав простим інспектором у 1990 році, а сьогодні вже радник митної служби першого рангу, начальник Управління інфраструктури державного майна та господарської діяльності Волинської митниці. Кілька років тому колектив обрав його головою Ягодинського відділення Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів митної служби України».
Про сутність Дня ветеранів, значення цього свята розмовляємо із Сергієм Гриценком, котрий народився у Ягодині і усе життя працює на державному кордоні.
«Я завжди брав приклад із батька, який майже 40 років був інспектором митниці»
— Нещодавно один з «мемів» став вірусним в інтернет-мережі. Наче журналіст бере інтерв’ю в українського митника, запитує: «Скажіть, чому ви обрали саме цю професію?». А той відповідає: «Знаєте, у дитинстві подивився фільм «Біле сонце пустелі», мене вразив образ безкорисливого, відданого Батьківщині митника Верещагіна! Особливо вражає величезна миска чорної ікри на столі, павичі на подвір’ї»… Сергію, з яких мотивів ви стали митником? Чи ікра та павичі відіграли якусь роль у вашому виборі?
— Не повірите, ще в минулому році мав у домашньому господарстві двох індиків (Сергій сміється. — Авт.). Вони, звісно, не павичі, але теж гарні. І делікатес! До улюблених птахів Верещагіна ще руки не дійшли, можливо, на пенсії наважусь завести. І кабачків задля ікри насаджу багато, щоб мисками можна було їсти, друзів пригощати (сміється). Тим більше, що від народження живу у селі, є городи…
— Даруйте, але Ягодин — не звичайне село! Багато хто марить цією топографічною назвою, і не лише на Волині. Бо мріє про роботу на митниці, про павичів та ікру знову ж таки… Про чорний «бумер», віллу на Світязі…
— Найбільше на мій вибір професії вплинув батько, Василь Трохимович, з 1957-го по 1996 рік — інспектор Ягодинської митниці. Тоді це була закрита структура, колектив налічував лише десять чоловік. Претенденти на посади проходили серйозний відбір, вишкіл, за їхнім моральним обличчям пильно наглядали «компетентні» органи. А нині лише очолювана мною спілка ветеранів складається з 338 членів, з них 285 працюючих митників, а 53 — уже на заслуженому відпочинку.
Відверто кажучи, світлого у щоденній роботі стає все менше. Натомість більшає обов’язків, тривог… Чомусь, і вже не вперше, нагнітається негатив щодо самої професії митника.
— Сергію, а кого саме вважають ветераном митної служби?
— Якщо після десяти років роботи людина виявила бажання вступити у ветеранську спілку та сплачувати внески — приймаємо її. А саме свято ветеранів запровадив наказом голова Державної митної служби України у 2001 році.
— Які основні статутні завдання ставить перед собою ваша громадська організація?
— Виховання молоді шляхом наставництва, участь у різного роду комісіях та перевірках, організація змістовного, в тому числі спортивного дозвілля, надання коштів на лікування. Адже з роками, недоспаними ночами на змінах здоров’я не прибуває, колеги помирають не лише від старості. Ми допомагаємо родинам ветеранів у дні скорботи… Напередодні 29 травня збираємо членів спілки на урочистості, щоб відзначити активістів, вшанувати пам’ять тих, хто відійшов у засвіти, пригадати незабутні хвилини…
— Які, до прикладу?
— Особливо пам’ятними є події, пов’язані з дозвіллям, зокрема участь у міжнародних футбольних турнірах серед правоохоронців. Футбольний клуб «Ягодин», створений нашим ветераном, професійним футболістом Миколою Кілебою, не раз здобував кубки престижних змагань, що відбувались в Іспанії, Бельгії, Польщі… Не раз спортсменів-ветеранів колеги буквально носили на руках за переможні голи! Наші футболісти-ветерани Володимир Хабовець, Олександр Герасимчук, Олександр Хеленюк це підтвердять. Результативними були й шахові та баскетбольні поєдинки. Чимало яскравих моментів нашого спілчанського життя відображено у фото- та відеоматеріалах, публікаціях у ЗМІ. Одним словом, буде про що внукам розповісти.
«Сумно, що негативні моменти у нашій службі бачать усі, а ось скільки ми корисного зробили для держави — не помічають»
— Кожна організація, чи державна, чи громадська, має своїх керівників і «неформальних» лідерів, активістів. Хто, окрім вас, кермує кораблем ягодинських ветеранів?
— Для ухвалення важливих організаційних та фінансових рішень у нас є Рада ветеранів, у яку входять Леонід Воробей, Віталій Бортник, Ігор Ляшук, Сергій Сацюк, Надія Кушнєр, Любов Іллюшик, Інна Нінічук, скарбник Олена Калітка. Проводимо ми і звітні збори.
— Нині вся українська громадськість спостерігає за «лихоманкою» реформ у митній системі. Про результати й провали боротьби з корупцією та контрабандою чи не щодня говорять ЗМІ. Як вам, митникам, працюється в умовах тотальної критики? Чи є ще у вашій роботі і свідомості місце, як співається у відомій пісні, «для радості скупих телеграм»?
— Відверто кажучи, світлого у щоденній роботі стає все менше. Натомість більшає обов’язків, тривог… Чомусь, і вже не вперше, нагнітається негатив щодо самої професії митника. А радість — це родина, друзі, хобі, відзначення пам’ятних дат у колі колег… Саме наша спілка, разом із профспілковою організацією, яку очолює ветеранка Галина Дзьобан, і є основним «постачальником» радощів для колективу Волинської митниці. Сподіваюсь, усі колеги поділяють мою думку.
— Україна шість років збройно бореться за Донбас. Чи є там, на війні, серед наших захисників ягодинські митники?
— Чимало спілчан до служби в митних органах мали інші професії, у тому числі військові. Тому на перший поклик Батьківщини вони повернулись у лави Збройних сил. Це наші ветерани: десантник Юрій Хоміч, офіцер Віктор Ясінський, інженерний фахівець Петро Татарчук. Спілка допомагала облаштовувати їх побут у місцях дислокації в зоні АТО. Ми також надавали матеріальну допомогу іншим волинським воякам за їхніми зверненнями.
— Сергію, як громадянка України і ваша багаторічна колега, дякую ягодинським ветеранам за службу задля економічної безпеки та територіальної цілісності нашої Батьківщини, вам особисто — за інтерв’ю. І усіх зі святом!
— Спасибі! Хоч цьогоріч через епідемію коронавірусу воно буде тихим, в домашніх умовах. Вітатимемо одне одного онлайн…
Світлана ФЕДОНЮК, прессекретар Ягодинської митниці у 2002–2011 роках
