ДІД ПЕРЕДАВ ОНУКОВІ ДАР ЦІЛИТЕЛЬСТВА

У реабілітаційному центрі Луцького інституту розвитку людини університету «Україна» випробовують масажер народного лікаря Івана Довгуна.

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

-Я виріс у домі, де час від часу відбувалося диво. «Я ходжу!», — сміялися й плакали від радості хворі, яких до діда на прийом приводили попід руки, а то й приносили родичі. Дід Іван раніше завідував фельдшерсько-акушерським пунктом в Бірках, а тепер — народний лікар, мануальний терапевт, до якого люди їдуть не тільки з навколишніх сіл, а й здалеку. Хата моїх батьків — поруч, але я хотів жити з дідом, бо мене цікавило, як він лікує. А тому й з вибором професії сумнівів не було, — розповідав четвертокурсник Іван Сергійчук, закінчивши робити масаж черговому пацієнту.
Реабілітаційний центр «Надія» Інституту розвитку людини університету «Україна» — водночас і навчальна база для студентів, і лікувальний центр, який спеціалізується в основному на двох актуальних для багатьох проблемах — головний біль і біль в спині. Тут оздоровлюються, проходять реабілітацію вихованці інституту, серед яких чимало юнаків і дівчат з особливими потребами — інвалідів. Сюди звертаються за допомогою жителі мікрорайону і пацієнти з віддалених кінців міста.
— Масаж тут удвічі дешевше коштує, ніж в центрі Луцька, та й роблять його хлопці професійно, старанно, під наглядом лікаря, — схвально відгукується про інститутську оздоровницю лучанка, яка проходить в ній курс лікування, і стверджує, що невралгія після декількох сеансів стала відпускати.
У центрі, окрім масажного кабінету, є необхідне фізіотерапевтичне обладнання, комплекс для обстеження судин головного мозку. Лікар Роман Гарусь каже, що з хворими працюють найкраще підготовлені студенти-масажисти, серед них й Іван Сергійчук з села Бірки Любешівського району, який обрав собі спеціальність «фізична реабілітація».
Розповідали, що бірківський цілитель Іван Довгун, перш ніж віддати онука на навчання, сам побував в інституті, поспілкувався з викладачами і прийшов до висновку: «Потрібних фахівців готуєте». З того часу центр «Надія» й підтримує зв’язок з народним лікарем, досвід і знання якого важко переоцінити. А нещодавно Іван Прокопович передав реабілітаційному центру незвичайний подарунок — протиостеохондрозний масажер власної конструкції, який тепер випробовує і вдосконалює його онук — студент.
— Цей пристрій допомагає запобігти дегенеративно-дистрофічним змінам у хребті, тому його можна використовувати як тренажер. Водночас він є і засобом для діагностики та лікування, адже такі вправи підвищують еластичність, гнучкість хребта, запобігають скріпленню хребців, — таку професійну оцінку дав винаходу лікар-невропатолог Роман Гарусь, який теж використовує мануальну терапію в своїй практиці лікування остеохондрозу.
Іван Сергійчук залюбки продемонстрував принцип дії масажера, зауваживши, що його корисно використовувати також при «круглій» та сутулій спині, при сколіозі. Він підтягує м’язи черевного пресу, зміцнює м’язовий корсет хребта, підвищує кровотік та лімфотік в організмі.
— Я сподіваюся, що колись такий масажер буде в кожній домівці, в кожному спортзалі. Адже нині 80 відсотків дорослих страждають від болю в спині, хворіють на остеохондроз. Люди починають розуміти, що потрібно наполегливо працювати над собою, аби уникнути цієї хвороби, — міркує хлопець, який, з усього судячи, добре засвоїв дідусеву науку і буде продовжувачем його справи.
Свого винаходу бірківські умільці не запатентували, і секрету з нього не роблять. Навпаки, були б раді, якби люди зацікавились конструкцією, яку нескладно виготовити і в домашніх умовах. А ще Іван показав нам комплекс спеціальних вправ з палицею для корекції хребта, розроблений Іваном Прокоповичем. Досвід цілителя тепер успішно використовують в центрі.
— Секрет Івана Прокоповича в тому й полягає, що він відкритий для людей, готовий ділитися тим, що знає і вміє, — розповідав один з колишніх пацієнтів Довгуна — Борис Горбатюк, житель села Гаразджа Луцького району, який відклав усі справи і прийшов до редакції, щоб розповісти свою історію спілкування з народним лікарем.
Для нього, колишнього спортсмена, футболіста, травма хребта обернулася більш як піврічним постільним режимом. Тривале лікування у стаціонарі результату не давало. Лікарі настійливо радили робити операцію, адже справа дійшла до атрофії м’язів правої ноги. У 27 років Борис втратив можливість ходити, працювати, почував себе інвалідом. Куди тільки не їздив, до кого не звертався — усе марно.
— Один з моїх товаришів — Іван Матвійчук, а він родом з села Бірки, якось розповів про Івана Прокоповича, запропонував поїхати до нього. Пам’ятаю, було це взимку, морозного дня. Біля однієї з сільських хат зупинилися. Бачимо, старший чоловік неподалік колодязя роздягнений стоїть босоніж на снігу, обливає себе крижаною водою. Як виявилося, це й був цілитель Довгун. Запросив до хати. Пройшовся пальцями по моєму хребту і, як ясновидець, розказав про все, що я пережив, хоч вперше мене бачив. А потім легенько натис якусь точку на хребті, і я відчув, як тепло пішло в мою занімілу ногу, — згадує Борис Горбатюк, і знов переживає той хвилюючий момент, що повернув його до повноцінного життя.
Тим часом привітна господиня діставала з шафи полотняні штани, лляний рушник теж з домотканого полотна, налила у пляшку настій з живокосту.
— Обливайся щоранку водою з криниці, й проси у Бога при цьому здоров’я. Натирай хворе місце живокостом, обв’язуй його цим рушником. А через два тижні приїдь ще раз, — наказав лікар, запрошуючи перекусити з дороги.
Борис Горбатюк каже, що був на прийомі в Івана Прокоповича тричі. Після третього сеансу мануальної терапії, він тут же, на подвір’ї в цілителя, присів на одній нозі. На тій, яку півроку тому зовсім було відібрало. З того часу жодних проблем з хребтом не мав. А водою з криниці й досі обливається навіть у найморозніші дні, і на перекладині знаходить час повисіти, як радив цілитель.
Багатьом знайомим після того Горбатюк радив їхати в Бірки за допомогою. Усі згодом дивувалися, що нема в цього народного лікаря «такси» за лікування, що тут до кожного приїжджого ставляться, як до гостя: і до столу запросять, і щирим словом зігріють. У Довгунів у домі особлива аура людяності.
— А ще вразило те, як виховує Іван Прокопович своїх онуків. Біля хати і турніки, і баскетбольний щит, і тренажери — усе, що потрібно для здоров’я. І хлопці — як соколи, — розповідав Борис Горбатюк, який тепер у Луцьку скеровує знайомих на масаж в реабілітаційний центр «Надія» до Івана-молодшого з Бірок.
З’ясувалося, навчається в інституті й ще один онук Довгуна, гарний спортсмен і студент. Передає Іван Прокопович молодим головну мудрість: треба вірити в Бога, у власні сили, треба працювати над собою, вести здоровий спосіб життя — і тоді забудете про недуги.