Зниклі в Іловайську. На бійців, які не вийшли з оточення, і досі чекають - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.17 € 34.12
Зниклі в Іловайську. На бійців, які не вийшли з оточення,  і досі чекають

Бійці, які пройшли через Іловайськ, вважають: шанси, що військові вижили і досі у полоні - мізерні.

Фото: скріншот.

Зниклі в Іловайську. На бійців, які не вийшли з оточення, і досі чекають

Вже шість років родина Рубанів з Кіровоградщини шукає сина - 29-річний сапер 93-ї бригади Дмитро Рубан зник під Іловайськом

Держава вважає його загиблим, але батьки вірять, що син живий, пи ше ВВС.

«Помоліться за мене»

«3 квітня 2014-го прийшла повістка. Він не ухилявся, лише сказав: мама, якщо не я, то хто буде захищати?» - пригадує матір Марина Рубан.

21 серпня саперну роту Дмитра відправили на підмогу українським військовим в Іловайськ.

Уже тоді ситуація була напруженою, ширилася інформація про оточення.

По дорозі до Іловайська рота потрапила в засідку, були поранені та загиблі.

«Перед заходом в Іловайськ він зателефонував: помоліться за мене, бо, швидше за все, я звідти живим не вийду. Розумів, куди він йшов. Казав, що багато хлопців не вижили», - розповідає сестра Катерина Рубан.

Уже 25 серпня на телефон матері прийшло одразу чотири SMS лише з одним реченням: «Я вас всіх люблю»

Жінка одразу зрозуміла - син у біді.

«У нас не було ніякої інформації. Вже пізніше дізналися, що 29 серпня вони виходили «зеленим коридором». Спершу [супротивник] дочекався, доки вони увійдуть в цей коридор, а потім їх розстріляли як у тирі. Розвернутися і тікати було нікуди», - каже матір.

В «Урал», в якому їхав Дмитро з товаришами, влучив снаряд. Бійці на ходу вискакували з палаючої машини, гасили на собі одяг.

Того ж вечора Дмитро зателефонував сестрі і здавленим голосом сказав, що живий, але не встиг повідомити, де перебуває.

Зв'язок обірвався.

Дзвінок, щоб попрощатися

Уже наступного дня він зателефонував знову - щоб попрощатися.

«Ми домовилися, що, він обов'язково подзвонить, щоб попрощатися. І він подзвонив. Сказав, що дуже нас любить... Це було дуже швидко. Йому просто дали телефон на кілька секунд».

Більше на зв'язок Дмитро не виходив.

Кілька місяців пошуків не дали результату, а вже восени батьки отримали погану звістку: збіг ДНК по матері з тілом загиблого - 99,9%.

Слідчі повідомили, він загинув 29 серпня в Іловайську. Результатам експертизи батьки не повірили.

«Ми знайшли 11 розбіжностей по зубній карті. Наприклад, у мого сина не було одного верхнього зуба, а у трупа був… Також зуб мудрості у загиблого сидів глибоко в лунці, а у мого сина - давно виліз і був пролікований», - наводить свої аргументи матір.

Чотири роки батьки боролись за ексгумацію та повторну експертизу тіла. І навіть добилися, щоб з місця поховання у Дніпрі прибрали ім'я їхнього сина, хоча в офіційних списках він й досі рахується загиблим.

Повторна експертиза підтвердила попередній результат, але й тут до неї виникло чимало питань.

«Друга експертиза просто переписана з першої. Там навіть помилки збігаються з першим експертним висновком. Видно, що її ніхто не проводив. Легше закрити справу: нема тіла - нема діла», - вважає Олена Кочканян, юристка та правозахисниця, яка допомагає родині Рубанів.

Вона захищає шість родин зниклих безвісти військових та наполягає, що неспівпадіння - результат застарілих методик та обладнання 20-річної давнини, яке не відповідає міжнародним стандартам.

«Я можу сказати: по Рубану - це помітив і незалежний американський експерт - нема кількісної та якісної характеристики вилученого ДНК. А як без цього можна ставити 99,9%?!», - запитує юристка.

Що було з рештками

Так само на дивні розбіжності нарікають й інші родичі загиблих під Іловайськом.

Приміром, мати 19-річного військового з тієї ж 93-ї бригади Ігоря Ткаченка Діна дивується, що отримала збіги по трьох різних тілах.

Повторна експертиза засвідчила, що сина серед загиблих нема.

«На експертизі третього загиблого у кишені знайшли телефон і банківську картку. За ними відшукали його справжніх батьків зі Сніжного. А на мене показувало співпадіння по ДНК. Я просто не розумію, що це за ДНК, якщо три трупи на одну людину співпадає на 99,9?», - дивується Діна Ткаченко.

Її син Ігор Ткаченко вже шість років офіційно вважається зниклим безвісти.

Немає жодного свідка, який би бачив сина у момент обстрілу, каже матір.

Так само від нього немає жодної звістки.

Водночас Діна Ткаченко знайшла однодумиць серед інших матерів, які не визнають результатів експертиз і чекають повернення синів додому.

«Ми, десять-дванадцять мам, стоїмо до останнього. Ми не беремо усе, що нам пропонують. Чому я повинна брати труп, якщо це не мій син?!» - каже жінка.

Збіги ДНК на кілька різних тіл легко пояснюють пошуковці, які збирали з поля бою рештки загиблих у 2014-2015 рр.

Україна, кажуть, виявилася неготовою до такої кількості смертей: лабораторії були перевантажені, не мали необхідного обладнання, рук та досвіду.

«Проблема була комплексною, починаючи від недотримання температурного режиму, неналежні умови перевезення і зберігання. Збирали на полях уже після того, як тварини порозтягували», - коментує Неля Князєва, волонтерка гуманітарної місії «Чорний Тюльпан».

«Молекулярні формули не виходили, бо не вистачало матеріалу. А це ж органіка, процеси відбуваються незворотні! Останки перемішувались, привозили їх купою. І у однієї мами давало позитивний результат на 5-6 загиблих… Це був великий бардак», - додає вона.

Волонтери не лише збирали останки загиблих, ризикуючи життям, але й допомагали рідним проходити експертизу.

«Уже тоді ми зіштовхнулися з великими спротивом. По-перше, психологічне неприйняття. По-друге, очевидці говорили, що бачили як боєць загинув, а потім відмовлялись від своїх свідчень. І кожна мама буде хапатися за будь-яку соломинку, що її син живий», - пояснює Неля Князєва.

«Згорілі тіла неможливо упізнати»

Бійці, які пройшли через Іловайськ, вважають: шанси, що військові вижили і досі у полоні - мізерні.

Колишній боєць батальйону «Донбас» Богдан Кириченко розповідає, що у багатьох операціях вони воювали пліч-о-пліч з військовими 93-ї бригади і виходили «зеленим коридором» теж разом.

Бійці, які пройшли через Іловайськ, вважають: шанси, що військові вижили і досі у полоні - мізерні.

«Всюди стояли росіяни на підготовлених позиціях. Вони там вже багато днів нас чекали, окопалися. Впритул нас почали розстрілювати крупнокаліберними кулеметами, танками, ПТУРами (Протитанковими ракетними комплексами. - Ред.) - усім, чим тільки можна. Наприклад, в одну машину влучають з танка, створюється затор на дорозі і стоячу колону розстрілюють впритул», - пригадує Богдан.

Український Генштаб наполягає, що у серпні 2014 року на територію України зайшло кілька тактичних груп кадрових російських військових, одна з таких груп створила оточення українських сил біля Іловайська.

Москва шостий рік заперечує участь своїх військ у війні на Донбасі, попри полонених російських військових та виявлену російську техніку.

На очах Богдана Кириченка «Камаз» сил АТО, який віз важкопоранених під білим прапором і з великим червоним хрестом, був знищений прицільним потраплянням міни.

А біла газель 93-ї бригади розлетілася на шматки від прямого пострілу ПТУРа.

«Все було завалено шматками тіл, згорілі тіла неможливо було упізнати. Коли весь день б'є артилерія і танки, то навіть цілі 200-ті просто горять, або розлітаються на шматки. Поранених просто добивали. Вижити там шансів майже не було; або у полон, або замучили десь, або закопали», - каже чоловік.

«Але якби хлопці були живі, то уже б вийшли на зв'язок. Це козирі у них в рукаві (у проросійських сил на Донбасі. - Ред.), їх би на своїх обміняли. А, якщо б вивезли в Росію чи ще кудись в рабство, то, думаю, теж можна було б знайти можливість зв'язатись з рідними», - аргументує ексбоєць «Донбасу».

Самому Богдану пощастило вирватися з оточення, хоча шанси були мізерні: усі поля по периметру були оточені супротивником.

Після шести днів блукань він з побратимом вийшов на підконтрольну територію, а до цього - майже добу «донбасівці» тримали кругову оборону в одному з сіл під Іловайськом, витягали поранених, ще й захопили у полон російських танкістів.

Проте у підсумку вирватися вдалося лише 30-м бійцям батальйону, десятки загинули, а 110 добровольців пройшли через полон.

Остання надія

Те, що їхні сини незаконно утримуються на окупованій території або в Росії - остання надія мам військових, таких як Марина та Діна.

Уже шість років вони пишуть листи і намагаються реанімувати пошукові роботи, але допоки район Іловайська залишається під контролем так званої «ДНР», зробити це неможливо.

«Я б і зараз би поїхала, якби можна було. Але ми не можемо, бо це не наша територія. Ми знаємо, що полонених відправляли в Росію. Кого - на будівництво як рабсилу, а кого - по тюрмах», - каже Діна Ткаченко.

«Думчик Ярослав з 93-ї подзвонив мамі після Іловайська і сказав: «Нас взяли в полон, переодягнули, помили і на КАМАЗах відправляють в Росію». Ми думаємо, що вони всі там!» - вірить жінка.

Не втрачає надії і мати Дмитра Рубана.

Вона робитиме незалежну ДНК-експертизу закордоном, щоб остаточно поставити крапку у цій справі.

За офіційними даними, зниклими безвісти на Донбасі вважаються понад 400 українських військових та цивільних.

Але реальних цифр не знає ніхто.

«Я просто хочу знати правду. Якщо я візьму зараз тіло, це буде злочином. Адже цього загиблого теж шукає мама, дружина, діти. А я вірю, що мій все-таки повернеться…» - продовжує сподіватися жінка.