«На перший день Великодня, — cказала Ганна, — як тільки прийдеш із Всеношної, не сідай до столу, а візьми свічку, що ставила у церкві, коли освячували паску, і поїдь до Оксани. Дорогою ні до кого не обзивайся. А як зайдеш до неї у хату, то ні з ким не вітайся...
«На перший день Великодня, — cказала Ганна, — як тільки прийдеш із Всеношної, не сідай до столу, а візьми свічку, що ставила у церкві, коли освячували паску, і поїдь до Оксани. Дорогою ні до кого не обзивайся. А як зайдеш до неї у хату, то ні з ким не вітайся. На підвіконні у великій кімнаті стоятиме вазон. Ти зі свічкою три рази обійди довкола нього і викинь із вікна».
...Тітка Ганна пасла корови й застудилася. З кожним днем сили її покидали. Треба було звернутися до лікарів, але все ніколи — сім’я, господарка. Дочку Оксану берегла, не давала їй нічого робити. Чоловік же не зважав на жінчину хворобу. Працював начальником, і не дай Боже, вранці не напрасовані штани, сорочка і не начищені до блиску туфлі. З усіх сил вибивалася нещасна жінка, аби догодити хатнім, щоб не дивилися на неї скоса. Коли вже Ганна не змогла підвестися з ліжка, викликали «швидку». Тривале лікування ніякого результату не дало. Ганна згасала з кожним днем Відчувала, що жити їй залишалось лічені дні, а тому попросилася додому... Після смерті матері Оксані довелося нелегко. Мусила рано вставати, давати лад у господарстві, на городі і до школи бігти. Тепер щодня дочка згадувала матір, картала себе, що була такою невдячною. Але пізно спохватилася. Матері вже не повернеш. Через кілька років горе призабулося. Оксана вдало вийшла заміж. Престижна робота у чолові-ка, квартира, меблі, машина — усе це давало не тільки комфорт, а й душевний спокій. Інколи приїжджала в гості до батька і навідувалася на могилу матері. Та хтось, мабуть, позаздрив сімейному щастю напівсироти. Почалися у молодого подружжя сварки. Усе через якісь дрібнички. Якось Світлані, колишній подрузі дочки, приснилася покійна Ганна. «У моєї Оксани має статися велике нещастя, — попередила. — Ви з нею колись дружили. Допоможи їй». «Чому ж я? — здивувалася Світлана. — У вас є родичі. Нехай і допоможуть їй». «Мені тільки до тебе відкрита дорога», — не відступала Ганна. Світлана прокинулася і не могла зрозуміти: сон це чи дійсність. Нічний візит колишньої сусідки повторився і наступної ночі. Світлана розповіла про це колегам на роботі. Ті порадили їй обсипати кругом хати свяченим маком. Наступної ночі Світлана прокинулася від якогось дивного крику, стукоту. Швидше відчула, ніж здогадалася, що це Ганна хоче доступитися до неї. Вже каялася, навіщо послухалася поради колег. Насилу дочекалася ранку. Змела увесь мак довкола хати і спалила. Наступної ночі знову уві сні навідалася тітка Ганна. Вона приходила до Світлани одинадцять ночей підряд, в один і той же час. На дванадцяту трохи запізнилася. «Чому ви сьогодні так пізно?» — почала Світлана. «До тебе далеко йти. Ти ж живеш не у своєму селі (Світлана вийшла заміж у сусіднє село). Та й сьогодні я вже останній раз. Більше мене не відпустять.Світланочко, допоможи моїй Оксані. З нею може статися велика біда», — бідкалася покійниця. Яке нещастя має статися, так і не сказала. Однак Світлана погодилася допомогти. «На перший день Великодня, — продовжила Ганна, — як тільки прийдеш із Всеношної, не сідай до столу, а візьми свічку, що ставила у церкві, коли освячували паску, і поїдь до Оксани. Дорогою ні до кого не обзивайся. А як зайдеш до неї у хату, то ні з ким не вітайся. На підвіконні у великій кімнаті стоятиме вазон. Ти зі свічкою три рази обійди довкола нього і викинь із вікна». Яким би дивним не видалося прохання з того світу, Світлана усе-таки його виконала. Тільки вазона не викинула з вікна, а занесла у церкву. Священик порадив залишити його там. З того часу пройшло вже багато років. У сім’ї Оксани трапляється всяке. Однак тітка Ганна не сниться більше вже нікому. Мабуть, і після смерті переживала за долю своєї дитини і заспокоїлась тоді, коли вберегла її від якогось нещастя. Сергій БОРОХ.
