Мирослав Юхимчук легко вискакує на будь-якого «коня».
Брати Юхимчуки з Волині ще малі, але вже хлопці – не промах: «осідлають» і трактор, і… бика
Ці діти почуваються щасливими господарями нарівні з татусем Ігорем і матусею Надією у своєму великому домашньому господарському дворі в селі Рачин Горохівського району. Авжеж, це ж бо заради них, своїх найдорожчих, подружжя минулого року наважилося одним із перших на Волині збудувати родинну ферму
Порадившись, для неї обрали влучну назву – «Молочне диво». Тепер хазяйнують настільки завзято, що цікаві сюжети про них знімали тележурналісти, розповідала програма Українського радіо «Колос. Аграрний щоденник», а начальник управління агропромислового розвитку Волинської облдержадміністрації Юрій Горбенко рекомендує знайомство з цією сім’єю всім, хто хоче в рідній країні жити в достатку і заради цього не боїться започаткувати власну справу..
– Скуштував і я заробітчанського хліба, та зрозумів, що на рідній землі можу хазяйнувати так само прибутково, як на чиїйсь. Було б бажання, — каже Ігор Юхимчук про своє рішення розпочати домашній бізнес.
– Нам є заради кого жити, трудитися, робити красивим свій дім і реалізовувати мрії, — сяє щастям його дружина, коли розповідає про своїх найдорожчих. І разом гостинно зустрічають усіх, хто приїжджає до них у Рачин.
Це веселе товариство завжди поруч із батьком, якщо потрібно косити траву, подавати цеглу, прибрати на подвір’ї і навіть… здати молоко. Треба бачити, як хазяйновито, зі знанням справи діти «під’єднують» до молоковоза шланг від сучасного холодильника на 250 літрів молока.
Життєві чудеса в «Молочному диві» – на кожному кроці. Починаючи з того, коли лучанка Надія, познайомившись із сільським парубком в обласному центрі, переїхала жити на його батьківщину, одного за одним народила четверо гарнесеньких синочків. Найстаршому Олегові вже 13 років, найменшому Назарчикові – 5. Одинадцяті іменини Мирослава і восьмі – Богдана святкували 20 серпня. Надія й Ігор теж народилися в один день – 1 серпня. Цьогоріч господареві виповнилося 42, його судженій – 37 літ, а 15 серпня подружжя відзначало кришталеве весілля – 15–річчя спільного життя. До слова, вона, мріючи в юності про щасливу долю, ніколи не уявляла себе багатодітною мамою, а він – батьком чотирьох синів, хазяїном, який вибудував зі старого новий добротний дім і посадив біля нього великий сад!
Клопоти, які Юхимчукам дарує кожен світанок, вони сприймають із хорошим настроєм. Дітвору не потрібно просити допомогти по господарству. На очах у хлопців і з їх поміччю за рік батьки звели сучасний великий корівник. Це веселе товариство завжди поруч із батьком, якщо потрібно косити траву, подавати цеглу, прибрати на подвір’ї і навіть… здати молоко. Треба бачити, як хазяйновито, зі знанням справи діти «під’єднують» до молоковоза шланг від сучасного холодильника на 250 літрів молока. У цій роботі обов’язок має й найменшенький Назарчик. Хлоп’ятко повагом приносить водієві відомість для підпису й кладе її на місце.
Молоко Юхимчуки здають через день. Уже 35 корів (чотири з яких — нетелі, а починали із семи) дають його по 15–17, а буває, й по 22 літри. До речі, у свій час керівництво ТОВ «Радивилівмолоко» теж дуже здивувалося, не виявляючи води в заготовленій Юхимчуками продукції.
– На копійках не наживуся, а репутацію своєї сім’ї, праці, «Молочного дива» зіпсував би, – скромно каже глава сімейства.
Одна з улюблених дитячих справ – давати імена корівкам, теляткам… Нащебетали мені, що називають їх хоч і кумедно, зате з фантазією, асоціюють кличку із вдачею кожної тварини. Правда ж, зрозуміло, яку натуру мають Весна, Верховина, Дуся, Гюрем, Танк і … Свиня.
Неподалік доглянутих спокійних і норовливих красунь повагом походжає племінний бик джерсійської породи.
– Джеррі! – гукає до куцорогого «султана» Мирославчик. І, о диво, тварина підтюпцем підбігає до малого, а він хвацько, наче досвідчений наїзник, заскакує бикові на спину. Кататися на такому «коні» без сідла — це не велосипедом насолоджуватися й не в автомобілі з татом їхати.
Так само вправно Мирослав сідлає і кількох корівчин. Тварини не противляться – навпаки, було схоже, що чекають свого наїзника, який потому з братами принесе їм воду чи соковиту траву. Щоб привезти її якнайбільше, Ігор позичає в кума тракторець. Малі Юхимчуки «осідлали» і його, бо вже уявляють себе дорослими за кермом власної техніки.
А ще це товариство дуже любить грати у футбол, взимку — кататися на санках і лижах. Бути однією жінкою серед таких красивих, чемних і розумних чоловіків — це чудово, але…
— Може, мрієте про донечку? — запитую в господині.
— Певне, будемо чекати вже невісток! — щиро усміхаються Надія й Ігор Юхимчуки.
