Як добре, що вона зайшла до храму

Стук-стук — втомлено вибивав на старій бруківці одноманітну мелодію дощ…

Стук-стук… Вона ніколи не почує, як битиметься манюсінькими ніжками під її серцем нове життя… Перед тим, як вчинити гріх, зайшла до храму. Її прадід був дяком. У родині завжди Господа шанували.

До церкви принесли хрестити дитину. Хлопчика. «Наче знак Божий», — встигла подумати перед тим, як зашуміло в голові й підкосилися ноги… Прийшла до тями на вулиці. Її підтримував незнайомий молодий чоловік.

— Вам легше? — запитав.
Кивнула головою.
— Живете далеко звідси?
Назвала вулицю. Від центру міста було далекувато.
— Ми відвеземо вас додому. Але після того, як охрестимо дитину. А зараз зайдіть у храм, присядьте.

Крихітка прокинулась. Сплакнула. Щось залепетала. «Мабуть, розмовляє з ангелами», —  подумала й знову не змогла втримати сліз…

… —  Діно, дитина — це помилка. І її треба виправити. Наші стосунки також були помилкою. Різні ми з тобою. Так кажуть мої батьки, — винувато мовив Олег, опустивши очі.

Діна не знала, як сказати бабусі, яка сама виховувала її з п’яти років, що Олег — більше не наречений. А дитина… Вона її позбудеться.

Олегові батьки поставили ультиматум: зв’яжеш життя з тією сиротою, жодної копійки не дамо. А він не звик тяжко працювати. Зате звик гарно жити. За батьківський рахунок. Діна йому справді подобалась. Вродлива. Розумна. Добра. Але бідна. Працювала і заочно навчалась. Вічно хвилювалася за здоров’я бабусі, бо нікого ріднішого не було. Вона була справжня, на відміну від його модних подруг. Тому й почав з нею зустрічатися. Над ним підтрунювали: гарна ягідка, але не з твого поля.

Крапку в їхніх стосунках поставили батьки, коли Олег сказав їм про Дінину вагітність.

— Це її помилка, а не твоя, — байдуже кинула мати. —  Хіба ти не втямив, що те дівчисько вирішило тебе захомутати, аби жити в розкоші?
— Не вистачало, аби вона шантажувала нас своєю дитиною, —  прорік батько.
— Я кохаю Діну, — спробував захищатися Олег.
— Слухай, Ромео, я все сказав! Хочеш з нею бути, збирай манатки і шуруй в її «хрущіовку». І з моєї фірми вимітайся. Влаштовуйся на іншу роботу й утримуй своїх злидарів. Я для них не благодійний фонд.
— Ти ж нас послухаєшся, синку, — полагіднішала мати. — Для кого ми стараємось? Крім тебе, в нас нікого нема.

Олег уявлення не мав, як жити без батьківських «чайових», у маленькій квартирці… А про утримання сім’ї і поготів не думав.

Олег уявлення не мав, як жити без батьківських «чайових», у маленькій квартирці… А про утримання сім’ї і поготів не думав. Викручувався перед Діною, наче вуж на сковорідці.

— Не принижуйся, Олеже. Йди. І я мушу йти. І наша дитина… Вона ніколи не ходитиме цими вуличками…

Спогади перервав дотик до руки.
— Як ви? — запитав чоловік, який допоміг їй.

До них підійшов запізнілий гість:
— Вітаю, молодий татусю! Вибач, що не встиг на церемонію. Тримайся, Максиме. Дуже шкода, що втратив дружину. Але в тебе є син. Живи для нього. І пам’ятай: у тебе є друзі, які завжди допоможуть.

Діна зрозуміла: незнайомець, що допоміг їй, — батько малюка. І він пережив втрату.

— Може, мені залишити його чи її? — прошепотіла сама до себе.
— Перепрошую, ви щось сказали? Що у вас трапилось? Ходімо до автівки й розповідайте.

І вона розказала…

…Малюк усміхався уві сні. Катерина, Дінина бабуся, також всміхнулася. Внучка ось-ось повернеться з поліклініки. Богодар, Максимів син, часто «гостював» у їхній квартирі…

… — Добре, Діно, що ти тоді зайшла до храму, — нерідко повторював Максим.
— І добре, що ти там був…

…Коли Діна розповіла Максимові про свої перипетії, щось тенькнуло в його душі. Його покійна дружина, коли дізналася про вагітність, була щасливою, хоча лікарі категорично забороняли їй народжувати. Та вона ризикнула своїм життям. А ця дівчина через якогось безвідповідального бовдура хоче дитину стратити. Максим пішов на хитрість.

— Ви не проти мені інколи допомогти? Моя мама буде доглядати Богодара, поки няню знайду. Але деколи її треба буде підмінити.

Діна погодилась. Коли вперше залишилася з малюком, зрозуміла: вона любить свою майбутню дитину. І народжуватиме!

…Лікарі сказали: буде дівчинка.

— От і матимемо парочку, — пожартував Максим.

Кохання до них прийшло непомітно. А ще чоловік був вдячний Діні за гарне ставлення до сина. Тішився, коли Богодар щасливо усміхався до неї. А діти відчувають добру людину. І він вибрав собі маму.

Вони домовились: Максим запише на себе Дінину донечку. А коли мине рік після смерті його дружини, вони узаконять свої стосунки.

— Як ми назвемо маленьку? — запитав у Діни.
— Богдана. Наш син — Божий дар, а доня — Богом дана.

Хто не знає історії їхньої сім’ї, навіть не здогадується, що діти — зведені брат і сестра. Обоє білявенькі, синьоокі.

…У цьому ж храмі вони хрестили Богданку. Згодом тут їх повінчали…
…Хто не знає історії їхньої сім’ї, навіть не здогадується, що діти — зведені брат і сестра. Обоє білявенькі, синьоокі. Їх обох однаково люблять батьки. Колись їм повідають правду. А поки вчать любити братика, який скоро з’явиться на світ. Також Максим навчає шестирічного Богодара допомагати мамі та сестричці.

— Ми ж чоловіки, — каже синові.

…Катерина сиділа на лавці з місцевими «сек’юриті». Чекала своїх.
Під’їхала автівка. Першим вистрибнув Богодар. Подав руку Діні. «Сек’юриті» аж роти порозкривали.

— Ти ба, чужа дитина, а…
— Чому чужа?! — заперечила котрась.— Діна його з пелюшок вибавила.
— І мені руку подай, — серйозно мовила Богданка.
Всі засміялися.

Діна поволі підіймалася сходами на другий поверх. А діти навперебій щось розповідали Катерині.

— Бабусю, ми придумали ім’я для братика, — змовницьки прошепотів Богодар.
— І яке ж?
— Свят.
— Гарне. А чому Свят?
— Тато каже, що я з Богданкою для нього і мами — свято. А Свят — це справжніше свято. Так, бабусю?
— Не справжніше, моє сонечко, просто тепер у мами і тата буде троє щебетливих свят…

Ольга ЧОРНА.