Як баба Параска з бабою Палажкою писали листа в газету «Волинь»

Продовження. Початок у «Волині» №№ 39–51 за 2025 рік, №№ 1–6, 10, 12–21, 24, 26–32, 36 за 2026 рік

---

Серія № 40: «Як Параска з Палажкою вітали «Волинь», а вийшов допит із пристрастю»

До завершення карантину у Великій Груші залишалося трид­цять дев’ять днів.

– Чому тридцять дев’ять? – запитав Омелян.

– Бо один уже минув, – пояснила Параска.

– А мені здалося, що три роки.

– Не скигли! «Виряджанка-2» буде після карантину.

– А лис про це знає?

Параска розстелила на столі газету «Волинь», поклала поруч аркуш і врочисто оголосила:

– Сьогодні пишемо привітання. Газеті виповнюється вісімдесят сім років!

До хати влетіла Палажка з ручкою за вухом і банкою малинового варення. За нею плентався Левко з двома ложками.

– Я принесла подарунок редакції!

– Банку варення?

– А що? У журналістів зарплати такі, що їм уже не новини треба передавати, а закрутки.

– А я ложки взяв, – пояснив Левко. – Бо до редакції банка може й не доїхати.

 Якщо газета у 87 років іще викликає стільки запитань – значить, вона не постаріла, а просто набралася досвіду не на все відповідати.

– Мовчи! Он Євгенія Сомова колись такі рецепти давала! Правда, одного разу після них у мене в погребі банки так стріляли, що я подумала: лукашенко наступає.

– То огірки першими вирішили втекти з білорусі, – уточнив Левко.

Мурчик-Копілот умостився на газеті.

– Я готовий редагувати.

– Злазь! – гримнула Параска.

– Без мене ви замість привітан­ня напишете заяву в НАБУ.

Параска вивела: «Шановна редакціє!»

– Пиши: «Вітаємо вас із вісім­десятисемиріччям і вимагаємо відповісти на запитання читачів», – наказала Палажка.

– Це привітання чи допит? – поцікавився Левко.

– Якщо відповідатимуть чесно – привітання.

Палажка поправила окуляри:

– Перше. Чому «Волинь» не написала про зняття електронного браслета з Андрія Єрмака? Невже він купив редактора?

Мурчик підняв голову:

– А браслет точно був?

– Не знаю. Але якщо не був, чому про його зняття не написали?

– Тоді запитайте ще, чому редакція приховала розлучення Омеляна з Анджеліною Джолі.

Омелян визирнув із-за печі:

– А я був одружений?

– Уже ні, – відрізала Параска. – Редакція приховала.

– А весілля було? – запитав Левко.

– Було, але його теж не надрукували.

– Друге. Чи погрожували Василеві Уліцькому за критику президента і його оточення?

– А якщо не погрожували? – запитала Параска.

– То чому? Хіба він погано критикував?

Мурчик записав: «Уточнити, чому досі не погрожували».

– Третє. Чи сняться Катерині Зубчук відрядження і коли вона нарешті приїде у Велику Грушу?

– Хай бере гумові чоботи, – сказала Параска. – Біля Галі Забалуваної така дорога, що можна написати репортаж із болота, не виїжджаючи на Полісся.

– І хай привезе Валентина Люпу, – попросив Омелян. – Може, він зафіксує мою виряджанку.

– Навіщо фотограф? – здивувався Левко. – ШІ тебе із пам’яті за секунди створить.

– Четверте. Як Леся Влашинець – донька автора всесвітньо відомої пісні «Волинь моя» – пише репортажі з Горохівщини у Данії?

– Через бінокль? – запитала Параска.

– Через інтернет!

– То хай напише про Велику Грушу з Копенгагена. Звідти бездоріжжя не так видно.

– П’яте. Чи правда, що Ірина Констанкевич замовляє вбрання у тієї самої модельєрки, що й Олена Зеленська?

Мурчик насторожив вуха:

– Для Великої Груші важливіше, чи шиє та модельєрка гумові чоботи.

– І чи можна в одному привез­ти вакцину від сказу? – додала Параска.

– Можна. А в другому – того, хто відповідає за її відсутність.

– Оце державницьке питання!

– Шосте. Як можна прожити без зарплати? Чи секретар Луцької міської ради Андрій Разумовський живиться святим духом?

– Депутатськими обіцян­ками, – припустив Омелян. – Одну проковтнув – п’ять років ситий.

– А запивають бюджетом, – додав Левко.

– Сьоме. За яких умов можна поставити керівником Луцька нашого Мурчика-Копілота? Досить стати улюбленим котом Ігоря Палиці?

Мурчик випростав хвоста:

– Погоджуся лише після коаліційної угоди.

– Якої?

– Щодня миска сметани, недоторканність від собак і жодного призначення без обнюхування.

– А дороги ремонтуватимеш?

– Почну з тієї, що веде до холодильника.

– Восьме. Хто дає «Волині» тисячу гривень щотижня на акцію для читачів – Порошенко чи Зеленський?

– Якщо Порошенко – хай додасть цукерок, – сказала Палажка.

– Якщо Зеленський – серіалів, – озвався Омелян.

– А якщо редактор дає зі своєї кишені? – запитав Мурчик.

 У хаті запала тиша.

– Треба перевірити, – сказала Параска, – чи не Юлія Тимошенко йому ту кишеню передає.

– Дев’яте. Чи може Грицько Гар­буз привезти у Велику Грушу гру «Гарбуз із секретом»?

– Може. Але хай добре сховає секрет. Бо Галя Забалувана знайде, приворожить і видасть заміж.

– І ще запитай, чому журналісти пишуть про чужі городи – он Ніна Коструба як файно працю на полях описує, – а досі не з’ясували, хто краде мої кабачки?

– Вони самі тікають, – сказала Палажка. – Бачили, як ти їх консервуєш.

– А твої огірки банки зсередини відкривають! – відповіла Параска і наказала: – Пиши останнє! «Шановні журналісти «Волині»! Запрошуємо вас на «Виряджанку в армію-2» після завершення сорокаденного карантину. Прихопіть Михайла Лапківа, Галину Потопляк, Ігоря Дрокіна і Євгенію Назарук – нехай вірші почитають. І Володимира Лиса – хай про погоду розкаже, бо книжки пише, а прогнозу, коли закінчиться карантин, нема».

– Додай: «Якщо до того часу нікого не вкусить лис, Палажка або редакційна політика».

– Я не кусаюся!

– А хто торік старосту за руку хапнув?

– Перевіряла, чи він справжній!

– Справжній, – підтвердив Лев­ко. – Досі щеплення робить.

Мурчик поставив лапу замість підпису:

– Готово. Допишемо: «Редакція може не відповідати. Досить приїхати з тисячею гривень, вакциною від сказу й фотог­рафом для Омеляна».

– А варення? – нагадала Палажка.

– Залишимо собі. Журналістів багато, а банка одна. Ще пересваряться.

Мурчик-Копілот прикрив очі лапою:

– Газеті «Волинь» – вісімдесят сім років. А скільки виповниться Омелянові до «Виряджанки-2», редакція повідомить додатково.

Далі буде.

Остап ЧЕРЕШНЯ (у співпраці з Мурчиком-Копілотом).

Зараз також читають: Газета «Волинь»: не швидше за інтернет – зате ближче до читача. Уже 87 років!.