Працювати над портретами Ірина почала у вересні: тоді з верхньої полиці шафи на неї впала давно забута сукня. Каже, побачила у ній обличчя.
Жінка створює портрети з одягу: футболок, простирадел, навіть шкарпеток
У харківській бібліотеці імені Толстого працює виставка «Портрети із шафи». Її авторка Ірина Бондаренко створює портрети з тканини — футболок, простирадел, навіть шкарпеток. На одному з портретів Ірина зобразила батька. Понад місяць тому він помер від ускладнень COVID
Для музикантки та поетеси Ірини Бондаренко виставка «Портрети з шафи» — дебютна, пише Суспільне. Під час створення картин вона використовує все, що знаходить у шафі.
«Це мамин піджак, я не знаю, скільки йому вже років. Спідниця моєї дочки. Наприклад, Сальвадор Далі — і я беру біле простирадло. Ага, біле простирадло — фон, потім мені потрібна чорна якась річ, беру з цієї купи речей футболку чорну, вирізаю вуса», — розповідає Ірина.
Працювати над портретами Ірина почала у вересні: тоді з верхньої полиці шафи на неї впала давно забута сукня. Каже, побачила у ній обличчя.
Працювати над портретами Ірина почала у вересні: тоді з верхньої полиці шафи на неї впала давно забута сукня. Каже, побачила у ній обличчя.
«Всі обличчя, які я робила, портрети — це саме з цієї сукні. І я зробила перший портрет Фріди Кало. Перші портрети — з'явився Джон Леннон, потім Ейнштейн, здається, Моцарт і Бах», — розповідає Бондаренко.
Готовий портрет мисткиня фотографує, а речі повертає до шафи. Зі світлин надрукувала листівки. Принт одного з портретів прикрашає одяг самої майстрині.
«Творчість іноді — це відчути, що ти тут і зараз. Що це просто момент. І я це відчула особисто, коли тато пішов», — говорить авторка.
Батько Ірини помер понад місяць тому від ускладнень коронавірусу. Валерій Бондаренко був професором і викладав в університеті імені Каразіна.
«Це так було неочікувано. В лікарні сталося. Звісно, я не могла ні про виставку, ні про щось думати. І так співпало, що його не стало 11 жовтня, а у мене день народження. Це перший мій день народження наприкінці жовтня, який я зустрічала без батька. І останній портрет — це був портрет мого батька».
