ВІРУЮЧИХ У БІЛОРУСЬ ТАК І НЕ ПУСТИЛИ

Хоч вони добивались цього два тижні і сподівались на благословення патріаршого екзарха всієї Білорусі Філарета.

Іван КАПІТУЛА

«Волинь-нова» продовжує стежити за ситуацією, яка стала приводом для публікації в нашій газеті за 3 червня ц. р. статті “Білоруси хресний хід не пропустили”. Нагадаємо нашим читачам, мова у ній йшла про те, що учасників хресного ходу (а їх було більше сотні — І. К.), зініційованого Московським патріархатом, не пропустили на територію Білорусі через пункт пропуску “Мокрани”, що в Малоритському районі. Не вплинули на рішення прикордонників й умовляння та докази, що йдуть православні пішою ходою аж із Брянська.
Діставшись Одеси 4 квітня, вони завітали також у Придністров’я. Звідти їхній шлях проліг через міста і села України і був перерваний білоруськими прикордонниками. А мав далі пройти через Республіку Білорусь і до 18 липня цього року завершитися у місті Сергіїв Посад (Загорськ) Російської Федерації, де у Сергієво-Троїцькій лаврі знаходяться мощі преподобного Сергія Радонезького. Не взяли білоруські вартові кордону до уваги й той факт, що ця хресна хода була присвячена 65-ій річниці початку Другої світової війни та єднанню трьох слов’янських братніх православних народів.
Відтоді, коли процесія прибула у Ратне, минув місяць. Але ситуація не змінилась. Втративши всяку надію пройти через пункт пропуску “Мокрани”, миряни, тримаючи в руках чудотворні та мироточиві ікони (серед них — ікони Божої Матері, Спасителя, “Умілєніє”, “Знамєніє”, “Серафим Саровський” та інші — І. К.), вирішили йти в обхід на схід уздовж українсько-білоруського кордону, сподіваючись все-таки перетнути його. Зрозуміло, дочекавшись-таки благословення патріаршого екзарха всієї Білорусі Філарета.
Учасники хресного ходу, тим часом, побували у Видричах, Михнівці, Бузаках, Раковому Лісі, Пнівному та деяких інших селах, а також у Камені-Каширському. Багато мешканців населених пунктів приклалися до чудотворних та мироточивих ікон, молилися до святих ликів, просили в Бога помочі, здоров’я, ласки. Адже кожна з ікон має свою незвичайну історію і властивості. В тому числі цілющі, за допомогою яких чимало людей позбулися тяжких недугів.
Далі їхній шлях проліг на Любешівщину. Вони завітали, зокрема, в села Дольськ, Горки, Ветли та деякі інші, де в церквах відбулися відправи. А організатор ходи Юрій Шишков, не дочекавшись благословення Білоруської православної церкви, особисто поїхав у Мінськ до патріаршого екзарха всієї Білорусі Філарета. І, як стверджує сам Шишков, останній прийняв його. “Під час зустрічі з екзархом я попросив прощення, пояснив ситуацію, в яку потрапили учасники хресного ходу. Потім від їх імені висловив сподівання, що патріарший екзарх все-таки дасть своє благословення на хресний хід територією Білорусі”,— розповідав Юрій Шишков мирянам, коли повернувся з Мінська в Любешів.
Однак позитивної відповіді зі столиці Білорусі так і не дочекалися. Хресний хід в Білорусі залишився під забороною. Ходоки тоді вирішили, скориставшись транспортом, пересікти цю країну транзитом і продовжити ходу вже на російській території. Як і в пункті пропуску “Доманове”, так і в пункті пропуску “Дольськ”, що в тому ж Любешівському районі, у них не виникло ніяких проблем. Українські прикордонники до них поставились із розумінням. Успішно пройшовши прикордонний контроль, миряни (а їхали вони двома автобусами) сподівалися, що цього разу не чинитимуть ніяких перешкод і на білоруському пункті пропуску “Мохро”. Однак довелось їм повертатись назад. Білоруси й тут їх не пропустили на свою територію. Не допомогли ні вмовляння, ні сльози жінок.
Як повідомив виконуючий обов’язки коменданта прикордонної комендатури “Ратне” майор Руслан Мамай, учасники хресного ходу й після цього не змирилися зі своєю невтішною ситуацією. Ще заїхали на Рівненщину і знову з надією, що все-таки їх десь-таки та й пропустять на білоруську територію. Але й тут білоруси щодо них повелись явно не гостинно, не по-братськи. Якщо на українському пункті пропуску “Городище” до них не було ніяких претензій, то на білоруському — “Нижній Теребижів” — сказали: “Вам в’їзд на територію Білорусі заборонений”.
Зрештою, в ходоків терпець увірвався і вони повернулися назад у Любешів. А звідти автобусами взяли курс на Маневичі. І, як стало відомо, далі їх шлях проліг на Житомир. Потім — у Росію.