«Є матчі, які виграє воротар», - Олександр Шовковський

Про це пише Українська правда.

- Коли я тільки почав ходити в школу, дізнався, що там є секція футболу, і в ту ж мить записався. І з величезним задоволенням усю свою енергію спрямовував у це русло. А енергії, повірте, було дуже багато, - говорить Шовковський. - Я любив бігати з м'ячем, весь свій час проводив із ним. Можу сказати, що на початковому етапі тренер лише направляв мене. Коли я почав займатися більш професійно, тренер ділився своїми знаннями, які він отримав за час роботи в професійних командах. Він ділився своїми спостереженнями, весь свій багаж досвіду він намагався передавати нам.

Кожного разу, коли виникає якась ситуація, ти згадуєш той чи інший епізод свого життя та ділишся ним. Вдячність учнів полягає в тому, що вони використовують той досвід, який передав їм тренер, щоб розвивати себе, домагатися нових висот і піднімати планку ще вище.

Тренер — це фактично другий батько. Причому більшою мірою тренер усиновляє свого вихованця. Він віддає йому всього себе, все, що у нього є.

Крім того, що тренер учить тебе тієї професії, якій ти хочеш присвятити своє життя, так він ще віддає тобі свою життєву мудрість. Його в принципі можна порівнювати з другим батьком або другою матір'ю.

За результатами цього двоматчевого протистояння не було визначено переможця і потрібна була серія післяматчевих пенальті. І ось я готуюся до неї, а до мене підходить Валерій Васильович Лобановський і каже: «Є матчі, які виграє воротар».

Я вважаю, що до кожного учня тренер приходить тільки тоді, коли учень готовий. Зв'язок «тренер — вихованець» — він величезний, від емоційного стану тренера залежить виступ спортсмена. Він настільки сильно відчуває свого учня, що може передбачати дії та бачити, на що той здатний, розуміти, коли та що потрібно зробити.

Ми недавно згадували серію післяматчевих пенальті. Одну з перших, яка була в моєму житті.

Це серія в матчі за вихід в етап Ліги чемпіонів. Той груповий етап, який став одним із найуспішніших на сьогодні в новій українській історії для «Динамо» (Київ), коли ми дійшли до півфіналу. Так ось, щоб потрапити до другого етапу Ліги чемпіонів, щоб взагалі потрапити в Лігу чемпіонів, нам треба було двоматчеве протистояння з празькою «Спартою».

За результатами цього двоматчевого протистояння не було визначено переможця і потрібна була серія післяматчевих пенальті. І ось я готуюся до неї, а до мене підходить Валерій Васильович Лобановський і каже: «Є матчі, які виграє воротар».

Це була проста фраза, але варто знати ще Валерія Васильовича, людину, яка вміла знаходити індивідуальний підхід до кожного гравця. Він знав, із ким можна поговорити дещо жорстко, з ким — виключно м'яко. Знав, на кого потрібно гримнути, з ким цього точно робити не варто.

І ось він таку фразу підійшов і сказав, а чим усе закінчилося? Тим, що з чотирьох пенальті, які пробили мої ворота, я три відбив. Три!

Лобановський вкладав у нас всі свої знання, постійно ділився з нами своїм досвідом. Іноді сенс багатьох його висловлювань, навіть через багато років, знаходив нове значення та був актуальним завжди.

Вважаю, що велич тренера саме в цьому і полягає. Коли він, ділячись своїм досвідом, вкладає ті знання, які ти ще навіть не розумієш до кінця, але в якийсь момент вони можуть зіграти вирішальну роль.