16 років тюрми - таку дорогу ціну заплатив волинянин Олександр Ковальчук за те, що не зрікся віри у Бога...
16 років тюрми - таку дорогу ціну заплатив волинянин Олександр Ковальчук за те, що не зрікся віри у Бога.
Василь ЯНОШІ
ВИПРОБУВАННЯ ТОРТУРАМИ Десятеро дітей було в Івана Олександровича Ковальчука з села Береги Млинівського району. Глава родини навчавсь у Франції, мріяв, щоб і молодші Ковальчуки здобули гарну освіту. Один з його синів, Олександр, прагнув отримати професію в Львівському технікумі легкої промисловості. Але наприкінці 1944-ого сімнадцятирічного хлопчину відрахували з нього, бо під час комісії у військкоматі не погодився із словами офіцерів, що Бога нема, адже їхня сім’я сповідувала канони Церкви євангельських християн-баптистів. На цьому неприємності не закінчились: Олександра відправили у Саратов на «перевиховання». Босим виганяли на 32-градусний мороз, після пробіжок знущально запитували: «А що, гріє тебе Бог?». Отримавши позитивну відповідь, вдавалися до інших садистських покарань. Закопували з головою в кучугуру: «І тепер гріє тебе Бог?». Обливали голого по пояс водою надворі, вимагали: «Зречись Бога!». Тортури лише укріпили віру юнака в силу Всевишнього, на заступництво якого покладав надію. Проте «загартування» не минулося дарма. У мозку з’явилась пухлина. Після операції дев’ять місяців провів у тюремному лазареті. Хірург Валентина Сосновська врятувала від біди, не дозволила пацієнта відправити на Колиму. Але і вона не могла врятувати від судового вироку: за відмову прийняти військову присягу - «Я вже присягнув Богу, став Христовим воїном» - його засудили до 15 років ув’язнення в таборах. Десять довгих літ відсидів Олександр Ковальчук в таборах, звідки звільнили тільки після смерті Сталіна. Що найбільше запам’яталося з цього періоду життя? Вивчився на механізатора, непогано управляв зернозбиральним комбайном. Навіть переможцем у «трудовому соцзмаганні» виходив, бо за жнива скошував 420 гектарів. Та найбільше радів не вимпелу, а повернутому прихильним наглядачем Петром Сисонюком Євангелії.
«БОЖЕВІЛЬНИЙ» ПРОСИВ ДОПОМОГИ В ООН Вчорашній зек став механіком на Дубенській трикотажній фабриці. Його шанували тут за старанність, допитливий розум. Удосконалив окремі операції на в’язальних машинах, за свої раціоналізаторські пропозиції отримав 7 тисяч карбованців премії. Одружився із коханою дівчиною, яка працювала бухгалтером. Задумав будівництво дому. Здавалось, що чорна сторінка біографії забута. Та не знав, що вже назавжди зоставсь «під ковпаком» у пильних чекістів. Підтримавши в 1961-ому клопотання про проведення Всесоюзного з’їзду церков ЄХБ, одразу «засвітивсь». І арешт не забарився: 23 грудня 1962 року його «взяли». Під час обшуку вилучили духовну літературу, магнітофон, друкарську машинку. «Доказів» вистачило, аби Ковальчука обпаплюжити в місцевій пресі, назвати керівником секти, хоч був тільки її рядовим членом. У Рівненській тюрмі слідчий немилосердно бив затриманого. Так, що Олександр Іванович уже не міг їсти. У лікарні дружині заявили, що чоловік невдовзі помре, бо в нього розчавлено жовчний міхур, чимала втрата крові. Коли віруючі зібрались під лікарнею на мітинг, Ковальчука назвали американським шпигуном і відправили у Львів... Коли баптиста оголосили божевільним, дружина Тетяна Андріївна послала телеграму Хрущову та Брежнєву про знущання над чоловіком, протизаконні дії правоохоронців. І лише тоді прокурор розпорядивсь відпустити віруючого під розписку. Комісія визнала його інвалідом ІІ групи, «турботливі» властьімущі виділили «безкоштовну» путівку в один з одеських санаторіїв. Далі було тривале лікування вдома, рекомендація «поміняти клімат». Перебравсь в Абхазію, де пройшов курс реабілітації. А коли у червні 1966 року повернувся на Полісся, того ж дня в дім завітали міліціонери, поцікавились, чому не працює. Не допомогли і довідки про інвалідність. Відбулись три судові засідання, поки не винесли вирок: «За антирадянську діяльність (?!), неробство - шість років тюрми». А відкритий лист керівникам партії та країни від 7 липня 1966 року Брежнєву, Підгорному, Косигіну та Руденку розцінили «як спробу ошельмувати нашу радянську дійсність». У листі ж на конкретних прикладах йшлося про постійні гоніння в СРСР на віруючих, порушення загальноприйнятих світовою спільнотою законів про свободу совісті. Тітка засудженого Марія Коханюк, громадянка Польщі, переправила цей документ через кордон і передала в ООН. Чи треба говорити, що після цього не було Ковальчуку місця в країні?
ЗУСТРІЧ З АМЕРИКАНСЬКИМ ПРЕЗИДЕНТОМ Відбувши покарання, Ковальчук вирішив: «Досить жити при такій «свободі», коли християнин не може протистояти беззаконням». Адже відсиділи тривалі строки за релігійні переконання його рідні брати Антон і Сергій, переслідували сестер Віру та Олесю. То ж у 80-их роках минулого століття віруючі почали масово виїжджати за кордон. Громадянами США, зокрема, стали шестеро братів і троє сестер нашого героя. Подались туди й Олександр Іванович з Тетяною Андріївною. Ковальчуки стали американськими громадянами, отримали житло в Голівуді. У квітні 2001 року послав Олександр Іванович листа Джорджу Бушу, привітав із обранням на високий державний пост, побажав діяти справедливо, підтримувати милосердні справи. Знайшов час президент на відповідь волинянину, подякував за добрі слова, зазначивши, що вважає за честь захищати того, хто згадує високого урядовця в своїх молитвах. А потім відбулась і зустріч глави держави та рядового пенсіонера. Ще й дотепер зберігає наш краянин листа Буша, як і листа космонавта Ірвіна, котрий після польоту на шатлі став глибоко віруючим. Два роки тому пан Ковальчук поховав дружину. Відраду знаходить у клопотах «Слов’янської церкви». У далекому Голівуді члени української громади моляться за долю України, благополуччя її народу, впевнені, що Всевишній буде прихильним до нього. Олександр Ковальчук шкодує, що кращі роки провів на в’язничних нарах і так мало зробив для розбудови рідного краю. Але дякує Богу, який допоміг йому вистояти, не зламатись в боротьбі зі злом. м. Дубно, Рівненська область.
