ЗЕЛЕНА АПТЕКА НА МАМИНОМУ ГОРИЩІ

Оселя лучан Ольги та Анатолія Чуприн духмяніє пахощами лісу й поля. Тут понад 100 видів лікарських рослин, вчасно зібраних, дбайливо висушених. І про кожну рослину господарі можуть розповідати годинами.

У міській квартирі їх важко застати. З ранньої весни і до пізньої осені цілими днями — в лісі, на лугах, болотах у пошуках цілющого зілля, на дачі, яка повністю «заселена» лікарськими травами, а ще — в селі у мами, де теж під вікнами поміж квітів привільно себе почувають вербена, горицвіт, мордовник, дев’ясил, галега, синюха блакитна, десятки інших диво-рослин.
— Часом і серджусь на дітей, що стільки часу, сил віддають травництву. То ж дуже важка праця. Але, видно, Бог дав їм таке покликання, і треба з цим миритися. Бувало, і я з ними їздила в ліс, хоч не можу ходити, але машину посторожую, переберу зібрані трави. Цілу аптеку маємо на горищі, — розповідала їхня старенька мама Галина Наумівна, визнаючи, що при тому всьому лад у господарстві — теж заслуга зятя і дочки.
Відпочивати у звичному розумінні цього слова Ольга Михайлівна не вміє. Люди їдуть влітку на Світязь загоряти, а вони з чоловіком — збирати росичку, дрібненьку травичку, що входить до складу багатьох зборів при лікуванні шкірних хвороб, запалення легень, ларингіту. Пучечки ніжних світло-зелених стеблинок, зібраних у відомих тільки їм місцинах, видають бережне і любовне ставлення до рослин. Кажуть, що ніколи не змарнують ні жменьки живих ліків, розуміючи, що в природі їх запаси теж обмежені. Сировину подрібнюють, зберігають в окремих торбинках, відмірюють ложками, точно дотримуючись дозування. Самі готують мазі, настойки, адже фітотерапія — це ціла наука, яка потребує обізнаності, пунктуальності й досвіду.
Ольга Михайлівна і Анатолій Євгенович називають себе учнями відомого волинського цілителя Олександра Бури. Під його керівництвом 25 років тому починали знайомитися зі світом цілющих рослин, практикою їх застосування. Тривалий час спільно працювали. А познайомились через хворобу Ольги.
— Я до Семеновича звернулася за допомогою, бо почула від людей про його здібності як народного лікаря. Це був справді унікальний цілитель. І коли він, поспілкувавшись зі мною, сказав, що бачить і у мені нахил до такої роботи, я, не роздумуючи, погодилася. Бо відчувала, що це — моє. Семенович мав багато учнів, щедро ділився усім, що знав і вмів. Створював рецепти, вникаючи у хімічний склад кожної рослини, особливості їх взаємодії, застосовував комплексне лікування, індивідуальний підхід до хворих. Разом з Семеновичем і його сином Василем ми їздили заготовляти лікарські рослини. У нього я навчилася спалювати рожу, виливати «волос». Мені, як найбільш терплячій, доручав лікувати рани, шкіряні захворювання, — з вдячністю згадує Ольга Михайлівна свого вчителя.
Книги з фітотерапії, народної медицини у той час були на вагу золота. Бура-старший діставав їх завдяки своїй популярності й авторитету. І Ольга Михайлівна за роки зібрала чималу бібліотеку спеціальної літератури, кожну вільну хвилину проводить за книгами. Хоч ніколи не користується готовими рецептами, адже кожен хворий, навіть з однаковим діагнозом, вимагає окремого підходу, що залежить від стану організму, супутніх захворювань, перебігу недуги.
Від колишніх пацієнтів, а серед них є і колеги-журналісти, чула, що Ольга Михайлівна вміє зарадити навіть при тих хворобах, що вважаються невиліковними. Чоловік, який страждав від псоріазу і через червону «луску» на шкірі боявся розстебнути верхній гудзик сорочки, соромився подавати людям руку, радісно ділився, що висипання пригасли і майже зникли. І все завдяки мазям та настоям від Чуприн.
— Я не можу сказати, що виліковую псоріаз, але для хворих навіть тривала ремісія — порятунок. Не всім вдається допомогти, але у більшості випадків результати успішні. Як і в лікуванні геморою, парапроктиту, карбункулів, рожі і навіть гангрен, від яких часто страждають люди з цукровим діабетом. Не берусь лікувати онкозахворювання, але був випадок, коли я не змогла відмовити молодій жінці з Ланівецького району Тернопольської області. Дала збори, написала рецепти, які потім вивчали онкогінекологи. Минуло вже 15 років, а ця жінка не забуває. З того району особливо часто приїжджають люди за травами. Один одному похвалиться — і знаходять дорогу. Хоча мене це зовсім не тішить, бо я не веду бізнесу та й спокою хочеться, — зізнається жінка, яку, до речі, ледь вдалося вмовити на цю зустріч.
Скільки разів вона обіцяла собі спокійніше життя, в якому не було б стільки людського болю, страждань. Але як спровадити молоду людину, якій загрожує ампутація? Часто присилають хворих самі медики з стаціонарів лікарень, віддаючи належне народній медицині у лікуванні, скажімо, того ж «волосу». Пучечок житніх колосків, спеціальна молитва, яку промовляє цілитель під час виливання, і вдається вигнати паразита, зберегти кінцівку, загоїти рану. Про чудодійну воскову мазь з семи складників на природній основі, про «чорний спирт», який допомагає заживляти гнійні рани, про десятки інших препаратів, які виготовляє Ольга Михайлівна, люди переповідають дивовижні історії. Сама ж травниця розповідає скупо. Мовляв, Бог для всіх недуг передбачив у природі ліки, тільки ж ми не завжди вміємо ними скористатися.
— Стільки ще є в світі рослин незвіданого, що це неймовірно захоплює. Кажу іноді чоловікові, що ми — щасливі люди, бо почуваємося «своїми» у цьому великому й прекрасному царстві природи. І хоч, наприклад, збираємо жовту водяну лілію часом по пояс у багнюці, хоч доводиться добре гнути спину, копаючи різне коріння, «намотувати» десятки кілометрів у лісі, — але ніколи не проходить зачудування досконалістю світу рослин, що є творінням Всевишнього. Тому й знов збираємося до лісу, — каже Ольга Михайлівна.