Один із «чорнобильських дайверів», який вижив, розповів, як вони насправді спустилися під реактор - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.61 € 33.48
Один із «чорнобильських дайверів», який вижив, розповів, як вони насправді спустилися під реактор

Олексій Ананенко сьогодні.

Фото з архіву Олексія Ананенка.

Один із «чорнобильських дайверів», який вижив, розповів, як вони насправді спустилися під реактор

Олексій Ананенко у травні 1986 році входив до числа тих самих «чорнобильських водолазів», які спускалися під зруйнований вибухом 4 реактор ЧАЕС та про яких йдеться у серіал «Чорнобиль»

Сцена спуску трьох «ліквідаторів-смертників» Ананенка, Беспалова і Баранова в радіоактивну воду під 4 реактором ЧАЕС стала однією з найяскравіших у серіалі «Чорнобиль», пише ВВС.

Ця операція справді відбулася у травні 1986 року, хоча й не так драматично.

BBC News Україна зустрілася з одним з реальних учасників тих подій - колишнім старшим інженером-механіком реакторного цеху ЧАЕС Олексієм Ананенком.

Він розповів, як насправді готувався спуск у підтоплений підреакторний коридор, як було рухатися у темряві та чи пили «чорнобильські дайвери» горілку під аплодисменти після виконання завдання.

«Героями не почувалися, почувалися як зазвичай», - резюмує він.

У другому епізоді серіалу «Чорнобиль» член комісії з ліквідації аварії на ЧАЕС Валерій Легасов на зустрічі з лідером СРСР Михайлом Горбачовим змальовує небезпеку нового вибуху на станції.

За його словами, «лава», що утворилася у зруйнованому реакторі, швидко пропалює бетонний фундамент й рухається до заповненого водою підреакторного басейну.

Якщо вона його досягне - може статися потужний вибух, що зруйнує всю ЧАЕС та забруднить радіацією мало не пів Європи, а Україну й Білорусь зробить безлюдними на сто років.

«Нам треба знайти трьох працівників станції, які добре знають об'єкт, увійдуть в підвал, знайдуть, як пройти по трубопроводах до шлюзового вентиля, й дадуть потрібний доступ до відкачування з баків», - наголошує Валерій Легасов.

Але через високу радіацію під реактором це завдання фактично для смертників.

«Ми просимо у вас дозволу вбити три людини», - каже професор Легасов й отримує згоду від генсека КПРС.

Далі у серіалі - сцена пошуку трьох добровольців та їхня подорож у темряві підреакторних приміщень.

«Добровольці»

«У мене такої зустрічі не було», - розповідає нам 59-річний Олексій Ананенко, дивлячись, як у фільмі Легасов та голова комісії Щербина на зборах колективу ЧАЕС шукають людей для походу під реактор.

Олексію Михайловичу важко згадувати - у 2017 році його збила машина, він був у комі, після чого добирати слова йому не завжди просто.

Однак загальну картину Ананенко відтворює - як був на зміні і йому подзвонили та поставили завдання.

«Це була наша робота», - додає він.

Ідею з «добровольцями» автори «Чорнобиля» вочевидь взяли з радянської газети «Труд».

16 травня 1986 року там вийшла стаття «Чорнобиль: адреса мужності», де про підготовку операції писалося: «Вони зголосилися самі - начальник зміни Чорнобильської АЕС Б.Баранов, старший інженер турбінного цеху номер два В.Беспалов і старший інженер-механік реакторного цеху номер два О.Ананенко».

Пізніше цей пасаж перекочував і в інші радянські газети.

Насправді ж завдання сформулювала урядова комісія - тоді існували побоювання про те, що контакт «лави» реактора з водою викличе непередбачувані наслідки (до речі, один з авторів гіпотези - білоруський академік Василь Нестеренко, що став прототипом збірного образу Уляни Хом'юк у серіалі).

Щоб цього не сталося, з резервуарів під реактором («басейнів-барботерів») треба було спустити воду, яка там накопичилися.

Це можна було зробити лише відкривши засувки у тунелі на глибині трьох метрів під станцією.

Ті тунелі були затоплені, пожежники звідти відкачували воду.

Коли відкачали достатньо, вирішили спускатися - місія випала на зміну Ананенка, яка працювала в той день.

Сам він пішов, бо знав, де розташовані заслінки - необізнаній людині знайти їх в темряві між трубами й арматурою було б непросто.

Допомагати мав старший інженер Валерій Беспалов, а контролювати всю операцію - начальник зміни Борис Баранов.

Ананенко заперечує, що їм пропонували якусь винагороду за цю операцію (у серіалі це 400 рублів та підвищення).

Спуск

Кілька років тому Олексій Ананенко детально описав спуск під реактор - цим текстом він поділився з BBC News Україна (його також публікували на сайті «Союз Чорнобиль Україна»).

Зі спогадів Олексія Ананенка:

«У цьому й полягала основна складність - для маніпуляцій із засувками 4ГТ-21 і 4ГТ-22 необхідно було спуститися в «нуль нуль перший» коридор, який після аварії було підтоплено радіоактивною водою, що зливалася з більш високих позначок.

Фактором ризику було опромінення від води, так як ніхто не знав, як буде змінюватися її активність на шляху просування вглиб коридору, і тому не можна було спрогнозувати величину отриманої дози.»

У розмові з BBC News Україна Олексій Ананенко розповідає, що через це він попросив надати їм гідрокостюми - щоб хоч якось захиститися від води.

Щоправда, вони не захищали обличчя, як у фільмі - насправді «чорнобильські водолази» мали лише звичайні респіратори «Пелюстка» («Лепесток»).

Ще одна відмінність від серіалу - такі респіратори зовсім не заважають розмовляти (проблеми зі спілкуванням «дайверів» - черговий міф, поширений тією ж газетою «Труд»).

Кожному «водолазу» дали по два іонізаційні дозиметри: один прикріпили на грудях, інший - на щиколотці, щоб вимірювати радіацію від води.

Зі спогадів Олексія Ананенка:

«Сама операція пройшла швидко і без ускладнень. Добралися до «два нулі першого» коридору, Б.О.Баранов залишився на вході, ми з В.І.Беспаловим увійшли у воду - рівень води виявився по коліна й, намагаючись рухатися якомога швидше, рушили вглиб коридору.

На підлозі була прокладена труба досить великого діаметру, як тільки добігли до неї, почали рухатися по ній. Рівень води виявився на рівні щиколоток.

Коли я опинився в коридорі, побоювання, що не знайду швидко потрібну арматуру, зникли. Та й засувки виявилися з табличками. Перевірив оперативні найменування - все сходиться, помилка виключена.

Останнє побоювання - що на засувках немає маховиків або вони заклинили в закритому положенні - теж не виправдалося. Відкрили їх відносно легко, газовий ключ не знадобився.

По характерному шуму води, який стікав самопливом з басейну-барботеру, переконалися, що завдання виконано і басейн-барботер спорожнюється».

«Просто відкрили засувки й одразу з'явився шум. Ми зрозуміли - вода пішла. І нам залишалося лише повернутися і піднятися», - пригадує вже у розмові з BBC News Україна Олексій Ананенко.

Утім, не все було так просто.

У своїх спогадах він також наводить слова колеги Беспалова про те, що їм доводилося проходити ділянки з дуже високим «радіаційним тиском», зокрема біля входу у транспортний коридор зруйнованого 4 блоку.

Зі спогадів Валерія Беспалова:

«Я глянув через плече Баранова на показники прибору (Дозиметра ДП-5. - Ред.) - прилад «зашкалювало» на всіх піддіапазонах. Тоді пішла коротка команда: рухатися дуже швидко!

Перебігаючи небезпечну територію, я не втримався, озирнувся назад і побачив гігантський чорний конус фрагментів підірваного реактора упереміш з бетонною крихтою, що просипалась зверху через технологічний отвір з центрального залу.

У роті з'явився знайомий металевий присмак радіолізу рідини».

Утім, як відзначає Олексій Ананенко, серйозного опромінення їм тоді вдалося уникнути: «Я не пам'ятаю, які тоді у нас були показники. А це значить, що вони не були якимись дуже поганими».

Дивлячись у серіалі сцену з виходом «дайверів» на поверхню, він коментує: «Ніхто нікому не аплодував. Це була звичайна робота, хто ж буде аплодувати?»

«І горілку ніхто не пив, бо я взагалі не пив», - додає «чорнобильський водолаз», дивлячись, як на екрані актори, що грають його і товаришів 33 роки тому, випивають просто з пляшок.

«Героями не почувалися, почувалися як зазвичай», - резюмує він.

Чи справді була небезпека вибуху - питання відкрите.

За даними колишнього оператора 4 енергоблоку та ліквідатора ЧАЕС Олексія Бреуса, коли з підреакторних резервуарів відкачували воду, «лава» там уже була.

«Що абсолютно не зменшує героїзм і подвиг Ананенка, Баранова і Беспалова», - наголошує він.

«Живу, й цього достатньо»

«Чорнобильські дайвери» не померли від променевої хвороби (зрештою, про це говориться і в кінці серіалу), а продовжували працювати на ЧАЕС.

Борис Баранов помер 2005 року, а Валерій Беспалов і Олексій Ананенко живуть по сусідству на київський Троєщині.

На Чорнобильській АЕС Олексій Михайлович пропрацював до 1989 року, потім перейшов на роботу в інші організації, пов'язані з атомною енергетикою і безпекою.

Ще в радянські часи отримав «Знак пошани», а у 2018 році президент Порошенко нагородив його орденом «За мужність» III ступеня.

Утім, людина, яка пережила спуск під 4 реактор ЧАЕС, постраждала вже в Києві - у 2017 році його на пішохідному переході збила машина.

36 днів у комі, важка травма голови і ноги. Через величезні витрати родині довелося шукати додаткові кошти.

«Коли сума вже перевалила за 200 тис. грн ми перестали рахувати», - пригадує дружина Валентина Михайлівна.

Олексій Михайлович зміг відновитися, утім на роботу вже не повернувся, хоча й не полишав такі наміри.

«Але ніхто не звонить, ніхто не приходить», - нарікає він, говорячи про пошуки роботи.

«Треба радуватися, що хоча б живу. Не помер раніше - і добре. Живу й живу, цього достатньо», - додає «чорнобильський дайвер».

Після виходу серіалу уваги до особи Олексія Ананенка значно побільшало, каже дружина, - телефонують журналісти з різних країн, просять про інтерв'ю.

А до цього навіть не всі сусіди знали про те, з ким живуть поруч.

Валентина Михайлівна розповідає: «Якось приходить сусідський хлопчик і каже, що у школі на річницю Чорнобиля їм вчителька розповідала, що були такі ліквідатори, які спускалися під реактор і всіх врятували, а потім померли. Я відповідаю: не померли, ось один з них у сусідній кімнаті».

Читайте також: Зірка серіалу Чорнобиль від HBO помер від раку