ПРО ЩО ПОПЕРЕДЖАЄ НАС МАТIР БОЖА?

В одній з родин міста Червонограда Львівської області почала відновлюватись сторічна ікона Матері Божої Неустанної Помочі

Світлана ГАХ,
Алла ЛІСОВА


Ольга Цюпа живе з донькою Галиною. Сина “забрав” Афганістан, чоловік помер, внучки, Галині дівчатка, повиходили заміж і мешкають окремо. Дивовижна подія сталася в їх оселі навесні: маленька стара ікона, на якій вже нічого не було видно і яку, думали, чи, бува, не спалити, раптом почала набувати яскравих барв. А не спалили і не викинули, бо ікону подарував Галинці, коли їй було 10 років, дід Григорій, батько пані Ольги. Галя пригадує, як дід сказав: “Бережи її, в лиху годину Матінка Божа тобі допоможе”. Дівчина тоді не до кінця й усвідомлювала, що значать ті слова, але ікону берегла.
А якось заглянула до них у хату не дуже приємна особа. А коли пішла, Галина за звичкою вирішила очистити помешкання від негативної енергетики.
­ Хотіла покропити хату свяче­ною водою, обкурити ладаном, очистити запаленою свічкою, ­ розповідає Галя. ­ Коли все це брала, тоді й побачила, що образочок оновився. Ми з мамою просто остовпіли, своїм очам не вірили. Це сталося 10 квітня. Я склала всі цифри ­ 10.04.2006 ­ в сумі отримала 13 ­ число Божої Матері. І згадала: якраз випов­нилося повних 33 роки з дня смерті діда Григорія. Це чудо, яке я не знаю як пояснити.
Зі слів Галини, маленький обра­зочок тривалий час був абсолютно тем­ний, нагадував стару фото­графію, ледь виднілися чотири цятки ­ свого часу дід підправив хімічним олівцем очі Богородиці й Ісусика. Ці крапочки видно й зараз. А скрізь по іконці проступають напрочуд свіжі, яскраві кольори ­ частинки одягу, ликів, стала проявлятися корона на голові Дитятка, але поки що смарагдова із золотистими розводами.
Цікава й історія цього образочка і його першого власника. Григорій Чобіт народився у 1880 році. Коли почалася Перша світова війна, він вже мав сім’ю, четверо дітей. Отож на фронт Григорій пішов саме з цією іконою. І Богородиця Неустанної Помочі, або Одигітрія, до якої він не раз ревно молився, зберегла йому життя. Після війни Бог благословив його ще чотирма діточками, наймолодшою з них була пані Ольга.
Родина жила в селі Дев’ятир, яке при переділі тери­торій відійшло до Польщі. Хату забрали під заставу, а їх виселили в Раву­Руську. Ольга вийшла заміж, переїхала в Черво­ноград, але її діти завжди про­водили літо в діда й баби. Дід Григорій 28 ро­ків прислугову­вав у церкві. В той час, коли віддав образочок, він мав вже 15 внуків і 17 правнуків ­ але заповів його саме Галині. Наче відчував: вона збереже. У їх долях простежується щось подібне. Дід Григорій був 20 років війтом у селі ­ Галина свого часу працювала секретарем виконкому, обиралася депутатом селищної ради трьох скликань на Закарпатті, де працювала після закінчення інституту. (А у Червонограді закінчила ще гірничий технікум, пішла на шахту). Дідусь вправляв хребці, а Галя близьким робить лікувальні масажі, ті кажуть ­ у неї “легкі” руки. І дуже шкодує, що недогледіли безцінну книгу “Травник”­ коли дідусь помер, дядькова дружина поклала цю книжку йому в гріб.
Галя тепер пригадує: років зо п’ять тому на образочку прос­тупили якісь крапельки ­ вона ще тоді подумала, що в хаті сиро. Два роки тому, перед початком ремонту в квартирі, це повтори­лося ­ крапельки повитирали, не надавши їм зна­чення. А ось тепер крапе­льки на обра­зочку... ніж­но пахнуть трояндою. Два роки тому Га­ля побувала в одному з Одесь­ких мо­настирів, їзди­ла до отця Йони, про якого йшла мо­ва, що він ясновидящий. Отець, благословляючи людей і Галю теж, взяв її руки в свої... Галина почула проповіді отця Григорія Планчака, познайомилася з дуже набожними, глибоко віруючими людьми, проїхалася по монастирях, на власні очі побачила сеанс екзорцизму і зрозуміла, як треба молитися... Почала глибше аналізу­вати світ, події в ньому і себе. Каже, що їй сняться віщі сни.
Жінка не знає, як усе це поєднати, але багато молиться. Разом з мамою ікону показали священику ­ отцю Володимиру Ващуку з місцевої церкви Пресвятої Богородиці Владичиці України. Поцікавилися і ми його думкою.
­ Я спостерігаю за іконою уже кілька місяців, ­ сказав о. Володи­мир. ­ Спо­чатку це був клаптик па­пе­ру, де ледь вгадувалися обриси одягу. Зараз вимальовуються обриси рук, лице Ісуса й Богородиці, Корону видно до­сить чітко. Від ікони йде гарний запах, це можуть засвідчити і парафіяни храму. Ікону ми беремо раз в місяць у церкву, коли йде Служба Божа Брат­ства Матері Божої Неустанної Помочі.
До речі, за давнім переказом, Ікону Матері Божої Неустанної Помочі малював св.апостол і євангеліст Лука. Вона ж — Одигітрія або Провідниця. Оригінал спалений турками в 1453 р. в Царгороді, копії ж розійшлися по світу. В одному з молитовників читаємо: “Вона з’являлася у різні часи і в різних народів, в т.ч. і в нас. Страдч, Крехів, Жовква, Кристинопіль, Львів ­ місця, в яких з особливою любов’ю проявлялась опіка Матері Божої...”
З останнього повідомлення в газеті “Високий Замок” за 2 вересня ц.р.: “В селі Чудель Сарненського району Рівненської області у домівках віруючих оновлюються ікони”. Можливо, це якийсь знак усім нам: Одигітрія про щось попереджає народ, який любить?