Після війни дівчина хотіла б бути гірським провідником у Карпатах чи жити десь біля гір.
Гімнастка, яка пішла на фронт у 16 років: аеророзвідниця Аліна Косовська
У школі вона професійно займалася гімнастикою. Своє життя на той момент бачила лише у стінах спортзалу. Планувала вчитися на тренера... Але почалася війна
- Я розуміла, що потрібно щось робити - і почала з волонтерства, розповіла Аліна Цензор.НЕТ. - Допомагала спочатку переселенцям. Знаходила пансіонати під Києвом, де жили люди, які виїжджали з дому без нічого. Шукала для них на Olx те, що люди віддавали даром - і речі, і меблі.
Згодом я стала допомагати військовим. А у квітні 2015 мене совість замучила, я не змогла більше залишатися осторонь та поїхала у навчальний центр «Правого сектора». Батьків я просто поставила перед фактом.
Мені було 16 років. Я казала, що вже повнолітня, однак рано чи пізно хтось дізнавався правду. Через це, звісно, виникало багато проблем, мені доводилося змінювати підрозділи. До того ж, я дівчина, а з дівчатами на бойових посадах на початку війни були великі проблеми. Не лише офіційно - а взагалі через стереотип, що «місце жінки на кухні». Я прагнула робити те, що і хлопці. Просила: навчіть, покажіть... Часто мені відмовляли, виникали конфлікти. Але я не здавалася і робила усе, що давали. Чергувати на посту? Ок. Ходити у розвідку? Ок. Я пробувала, я шукала...
Мені було 16 років. Я казала, що вже повнолітня, однак рано чи пізно хтось дізнавався правду. Через це, звісно, виникало багато проблем, мені доводилося змінювати підрозділи.
Першим місцем на фронті, куди я потрапила, було Невельське. Приїхавши туди, я побачила зруйноване село, побачила військових, що жили у залишках будинків. Нічого мене не здивувало і не вразило. Все було так, як і має бути на війні...
Я постійно пишу - ще з часів волонтерства, ще з перших днів на війні... Це як щоденник. Що у голову приходить - те я і записую. Записи поки що не завжди пов’язані між собою. Але оприлюднювати їх все одно зараз не можна - забагато робочих моментів... Колись після війни, коли можна буде, я зберу все це у велику автобіографічну книгу.
Також видала книгу «Авдіївка. Шлях до перемоги», у якій я співавтор та автор проєкту. Всього авторів п’ятеро. Це документальна книга про Авдіївку, про те, що відбувалося у місті від початку війни і донині. Для неї ми відбирали спогади військових та місцевих, писали про місцевих патріотів, які пішли в армію та добробати, які займаються волонтерством. Писали ми і про знакові події, про бої за Промзону, про знакові місця - дев’ятиповерхівку, Меморіал...
Після війни я хотіла б бути гірським провідником у Карпатах. Хотіла б жити десь біля гір.
Читайте також: Матір зниклого на фронті волинянина: «Якщо я навіть похороню чуже тіло, Сергія не перестану ждати».
