Сторони конфлікту висловлюють абсолютно протилежні думки: одні кажуть, що отець Роман Романів так вимахував сапкою у храмі, що ледь не розбив голову іншому священику, інші ж стверджують, що мотики в руках священика не бачили. Сам отець Роман після тих подій уже третій тиждень перебуває у лікарні...
Сторони конфлікту висловлюють абсолютно протилежні думки: одні кажуть, що отець Роман Романів так вимахував сапкою у храмі, що ледь не розбив голову іншому священику, інші ж стверджують, що мотики в руках священика не бачили. Сам отець Роман після тих подій уже третій тиждень перебуває у лікарні.
Василь УЛІЦЬКИЙ
Про боротьбу за приміщення храму Великомученика Димитрія Солунського (колишня в`язниця), що у Старому місті у Луцьку, ми писали в одному з минулих номерів. Нагадаємо, що конфлікт виник після того, як отець Роман разом з парафіянами перейшов з православної церкви Київського патріархату в Українську автокефальну православну церкву. Священик Роман Романів з парафіянами вважають, що приміщення церкви повинне залишатись за ними, оскільки договір історико-культурний заповідник укладав з громадою. З цим не згідні у Волинській єпархії Київського патріархату. Там кажуть, що приміщення, у якому діє церква, облдержадміністрація надала в користування єпархії у 2001 році, і тоді ж тут було зареєстровано монастир Різдва Христового, а пізніше дозволили тимчасово відправляти богослужіння. Апогею конфлікт сягнув, коли 11 вересня новопризначений настоятель громади отець Марко Левків разом з іншими священнослужителями зайшли у храм під час богослужіння, винесли отця Романа з церкви, посадили в машину і кудись повезли. - Нашим завданням було прийти і відслужити літургію, - каже отець Марко. – Разом з нами були члени комісії, яка створена у єпархії для вирішення конфліктних ситуацій. Але я заходжу в храм і бачу: наш благочинний, декан Іван Семенюк лежить на підлозі. А отець Роман захищається у вівтарі. Б’ється, махає ногами. Зараз він хоче себе показати мучеником. Але якби він не спровокував бійки, то ніхто б не чіпав його. - У нього в руках була сапка? - Так. Він махав нею. - Ми в неділю сказали, що є новий настоятель і ми все одно прийдемо і він буде тут служити, - розповідає декан, настоятель Феодосійської церкви у Луцьку Іван Семенюк, який разом із двома іншими священиками віз отця Романа бусом. – В понеділок, 11 вересня, ми прийшли о восьмій годині до церкви, щоб представити нового настоятеля. Отець Роман завжди службу починає о восьмій годині, але певно почав десь після сьомої, бо половину служби вже відслужив. І тільки ми прийшли, отець Роман, зразу вийшовши з царських воріт, так замахнувся на мене сапкою, що до голови були якісь міліметри. Могло бути нещастя. Ніхто служби йому б не перебивав, але тут зразу почалися крики, мене звалили на підлогу... - Ви силоміць посадили отця Романа у машину і кудись повезли. Чому ви так діяли, а не по-іншому? - Тому, що ми вже захищалися. Бо вже переросло у натуральну бійку. Він почав монахів ногами бити. Ми не те, що застосували силу, ми просто помогли йому сісти в бус і везли його до єпархії. По міській дорозі, по кругу. Хотіли з ним одразу поговорити, але побачили, що нічого не вдається... Ніхто його не бив. Отець Роман попросився вийти до вітру і почав тікати. - Ви виїздили з Луцька? - Ні, не виїздили. Хоч він сказав, що ми його везли під Ковель.
На жаль, почути версії того, що сталося, від отця Романа мені не вдалось. Хоч зустрічався я з ним у лікарняній палаті двічі. Коли після попередніх телефонних домовленостей я прийшов першого разу, отець Роман ошелешив: попросив вимкнути диктофон і раптом заявив, що... взагалі спілкується зі мною лише тому, що я – греко-католик. Сказав, що йому важко згадувати ті події, бо знову доведеться їх емоційно переживати. Але ми поговорили із отцем Романом немало - добру годину. І в основному саме про події навколо храму. Священик говорив про те, що його били, що ставали на горло ногою, про те, що влада пообіцяла не зареєструвати громаду, якщо вони не змінять в заяві юридичну адресу, про те, як уже з лікарні він рвався до церкви, коли наступного дня після його побиття священнослужителі винесли звідти і кількох парафіян, які перебували у храмі цілу ніч. Коли я прийшов наступного разу, серед доволі абсурдних причин, через які отець Роман не міг дати інтерв’ю, він назвав і таку: він мене не знає, от коли б я приніс... якусь довідку від свого духівника – він би зі мною поговорив... Через кілька днів отця Романа з нейрохірургічного відділення перевели у лорвідділення. Завідуючий нейрохірургічним відділенням Володимир Колихан відмовився назвати діагноз священика. Сказав лише, що їхнього лікування він не потребує. Отець Роман погодився говорити лише з дозволу лікаря. Завідуючого лорвідділенням не було. Людина, яка підійшла до телефону, сказала, що з отцем Романом можна буде поговорити через два дні, у нього травма гортані...
Важкий емоційний стан тим часом не завадив отцю Роману давати інструкції своїм прихожанам щодо спілкування з кореспондентом. Після нашої розмови він зателефонував прихожанці Ользі Слободян і – за її ж словами - порадив не давати інтерв’ю, поки це не зробить він. Поговорити з парафіянами вдалось під час мого другого візиту у лікарню, коли вони відвідували отця. Парафіяни церкви вважають, що священнослужителі прийшли у храм, уже маючи на меті силоміць забрати отця Романа – „інакше навіщо 20 чоловік приходило?”, в той час, коли у храмі було десь з десяток людей. Ніна Германюк, яка тоді була на богослужінні, каже, що спочатку у церкву зайшов отець Микола і став на коліна перед панахидним столиком. А коли увійшов отець Іван, він попрямував до царських воріт. Вона і ще кілька людей перегородили йому дорогу. Тоді священнослужителі стали відтісняти прихожан. - Хапали і тягнули, - говорить Андрій Мирончук, який ходить з допомогою ціпка. – Мені не було як боронитися. Бо я три місяці після операції. Вони вже видно домовились надворі, бо без всякої команди стали хапати нас. Мене схопило троє. Підняли і стали нести у протилежну сторону від вівтаря. Поставили і давай виривати ціпок. Думали, певно, що я ним битися буду, а ціпок мені для того, щоб підпиратися... Парафіяни церкви, з якими довелось спілкуватись і які тоді були на богослужінні, на запитання, чи була у руках отця Романа сапка, обтічно відповідають: „Не бачили”. Після того, як отця Романа повезли, до церкви прибула міліція і телебачення. А незабаром повернувся і сам священик, який утік з машини, в якій його везли. Його привезли на авто з польськими номерами. Священик заявив, що його завезли десь під Ковель у ліс, звідки він й утік і зупинив на трасі якогось поляка, щоб його привіз до Луцька. Потім він поїхав у лікарню. У той день прихожани не дали міліції опечатати приміщення храму і молились там цілу ніч. Разом з ними у церкві перебували і священнослужителі. А зранку наступного дня, за словами парафіян, з ними вчинили так, як з отцем Романом, – силоміць повиносили з церкви. І в той момент нібито кудись подівся наряд міліції, який там чергував.
Чому ж громада перейшла в автокефалію? У єпархії припускають, що причиною переходу є боязнь отця Романа, що його позбавлять парафії через те, що почалось активне облаштування монастиря. Хоч насправді таких планів, за словами отця Марка, не було. - Отець Роман перехитрив сам себе, бо звик хитрувати, казав одне, думав друге, а робив третє, - говорить він. – Зараз він – у славі мученика, а ми – тих, хто прийшов захоплювати його володіння. А все дуже просто: він хотів організувати таке собі приватне підприємство, не церкву. - Нам стидно перед людьми, що ми не слідкуємо за своїми священиками, – говорить отець Іван. – То вже своєрідна секта була, а не церква. Отець Роман воду освячував абсолютно по-іншому, у службі почав щось своє вводити. Дійсно, треба, щоб священики проходили якісь психологічні тести... Парафіяни ж кажуть, що причиною переходу є незгода з кадровою політикою владики. Їх тривожить незрозуміла перестановка священиків на парафіях. „І ми теж не хотіли, щоб нам давали нового священика”, - говорить Ніна Германюк. „Не тільки такі причини, - продовжує її Ольга Слободян. – А й явне втручання і тиск, який чинився ще з весни цього року. До нас присилали отця Марка так тихесенько – мовляв, вас ніхто чіпати не буде, а тут буде монастир. Потім погрожували отцю Роману: забирайся і шукай іншу громаду. А наша церква – то є така домашня церква. Й, зрештою, значення для нас не має патріархат, значення має церква Божа”.
Тим часом начальник Луцького міського відділу УМВС України Микола Шкуропат сказав: „Після цих подій у міліцію надійшла заява. Ми перевірили усі факти і встановили, що священику завдано легких тілесних ушкоджень. Згідно із законодавством, у порушенні кримінальної справи відмовлено. Але якщо він вийде з лікарні і буде діагноз тілесні ушкодження середньої тяжкості, ми відмінимо наш відмовний матеріал і порушимо кримінальну справу за спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості, - якщо священик пролежить в лікарні більше 21 дня”.
