«Я розбила серце доньки…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.82 € 31.89
«Я розбила серце доньки…»

«Моя Аня все більше закривалася в собі».

Фото із сайту pixabay.com.

«Я розбила серце доньки…»

Невигадана історія Хлопці ще зі шкільного віку звертали увагу на мою Аню. Вона багатьом подобалась. Завжди приносила додому то маленьких ведмежат, то шоколадки, то квіти. Я їй ніколи не забороняла зустрічатися з кимось, але тільки застерігала інколи. А вона мені завжди казала, що це все дурниці та жарти, а хлопці — то заради розваги, бо за ними дуже весело було спостерігати. От і припинила нав’язувати їй свої застереження, бо постійно говорила мені, що я її цим уже дістала

Бувало таке, що кожного разу її забирав із дому інший хлопець. І, кажу вам, мене це турбувало. Я провела з нею декілька відвертих розмов, але вона не зважала на мої слова, от я і перестала про це говорити.

Старша донька була протилежністю Ані. Наталочка допомагала мені з різними домашніми турботами, не відмахувалася від роботи, була дисциплінована, ніколи нічого не порушувала, також відмінно навчалась та багато читала.

Зараз я розумію, що забагато Ані дозволяла, завжди приносила їй те, чого вона хотіла, на багато речей просто заплющувала очі, а зараз усвідомлюю, що виховання належного вона не отримала.

Багато працювала, щоб забезпечити дівчаток усім необхідним, адже була за маму і за тата. Для молодшої донечки батько був справжнім авторитетом і мав на неї вплив. Вона його слухала і завжди старалась догодити. На жаль, я на неї такого впливу не мала. Все, що могла зробити, — це постійні зауваження на її адресу.

Шкода, що раніше не було психологів, до яких можна звернутись у скрутному становищі та отримати допомогу, зуміти налагодити стосунки з дітками, знову стати для них подругою, наставником та авторитетом. Звичайно, виправдання мені немає, але…

Після закінчення школи моя Наталочка вступила до медичного університету на лікарську справу. Сама старанно готувалась до вступних екзаменів та змогла здобути державне місце. Я раділа за старшу донечку, але дуже переживала стосовно Ані. Вона до навчання була байдужа. Предмети не викликали у неї ніякої цікавості, тому оцінки були не найкращими. Навчання в університеті їй не світило, бо грошей, щоб його оплачувати, у мене не було.

Але сталось так, що в останні два роки в школі Аня почала більше часу приділяти предметам і мене це дуже тішило. Вона вступила до хорошого технікуму — там гарно навчалась, але поведінка її, на жаль, не змінилася.

Якось Аня приїхала додому, а наш сусід прийшов з армії та влаштував святкування і запросив її також. Вона відразу погодилась, тому що любила такі гуляння і знала, що всі будуть звертати на неї увагу.

Саме там вона зустріла його — Тараса. Цей хлопець був не з нашого села, приїжджав з міста час від часу на вихідні та канікули. Гостював у бабусі з дідусем. Він був єдиним на тому святкуванні, хто не звернув уваги на Аню. Донечка моя сільських залицяльників не вважала достойними її. Тому ніколи з ними не зустрічалась.

Мені здалося, що він хоче просто задурити голову наївній дівчині — отримати своє та кинути. До того ж батьки у нього були небідні, а у нас зовсім інше життя, статків ніяких немає.

Здається, що саме після тієї вечірки Аня зацікавилась цим хлопцем. Уперше в її житті не за нею бігають, а вона за кимось. У її шухлядці навіть фотографія його була. Після цього я зрозуміла, що Аня з Тарасом зустрічаються. Проте ніхто з її друзів і знайомих нічого не знав про їхні стосунки.

Тарас мені чомусь не подобався, не викликав довіри. Близько знайомі з ним ми не були, і поведінка у нього — не найкраща. Його почуття до Ані здавалися мені нещирими. Я відчувала, що він хоче просто задурити голову наївній дівчині — отримати своє та кинути. До того ж батьки у нього були небідні, а у нас зовсім інше життя, статків великих немає. Тому вони ніколи б не погодились, щоб їхній синочок взяв собі за наречену бідну селянку. Тим часом донька проговорилась мені, що вони з Тарасом збираються одружитись.

Якось одного вечора вирішила серйозно поговорити з донькою. Сказала, що Тарас — хлопець без серйозних намірів, що він просто грається почуттями наївної дівчини, а батьки його все одно не дозволять їм бути разом. Пізніше вияснилось, що у нього вже є наречена, яка була за кордоном.

Для того, щоб розірвати стосунки доньки з цим зухвальцем, я змушена була зателефонувати до батьків Тараса. Вони пообіцяли більше не пускати його в село. Але доньку втримати не змогла. Не зупинила її навіть новина про наречену — вона сказала, що все знає і як тільки та дівчина повернеться в Україну, то вони розійдуться. Я зaбoрoнилa їй їздити до нього, але вона, як завжди, мене не слухала. Та якось Аня повернулась дуже сумна — стало зрозуміло, що певний вплив на Тараса зробили батьки.

Дуже раділа, що ці стосунки припинились. Але моя донька все більше закривалася в собі. Її веселих жартів та сміху я більше не чула, вона сиділа вдома, більше ніякі гуляння та компанії її не цікавили.

Увесь час в Аню був закоханий наш сусід Сергій, от я і вирішила звести їх. Він завжди казав, що буде чекати на неї, і дотримав свого слова. Поки Ані не було, він часто заходив до мене та допомагав по господарству, їздив до доньки. Так і зав’язалися у них стосунки.

Та після того, як Аня вийшла заміж за Сергія, життєрадісність до неї так і не повернулась. Вона шукала втіхи в інших чоловіків, іноді навіть випивала. Сергій був добрим і турботливим чоловіком, усе терпів, а особливо після народження сина. Аня дуже любила малого. Він для неї став смислом життя — на всіх інших вона уваги не звертала.

Коли Сергій вже не зміг це все терпіти, то внука і доньку я забрала до себе, щоб хоч якось направити її на правильний шлях. Почала часто ходити до церкви та проводити весь час у молитві. Молилася за всіх: за донечку, онука, зятя і Тараса. Просила в Бога прощення та доброї долі для доньки, бо винна у всьому я!

Я зруйнувала їхні стосунки, розбила серце доньці. Тільки через 8 років покаялась у цьому. Зрозуміла, що даремно втрутилась у їхню долю, вирішила, що знаю, як буде краще. Даремно їх розлучила — Аня так і не змогла нікого покохати.

Христина ЧАРІВНА,
viddana.com.