Не минуло і десяти днів після запевнення авторів про стабільність цін на хліб, а приватні пекарні почали закриватися через нерентабельність, хліб населенню постачався із перебоями, ціна на нього росте, а ви рапортуєте про майже дворазовий запас зерна і стабільність цін...
Дванадцять років я працюю на землі у своєму фермерському господарстві і не обтяжений тими стосунками, котрі склалися до того на селі при фактично державній колгоспно-радгоспній системі із її “засіками Батьківщини”. Тому дивлюся на ситуацію не заангажованим поглядом, а із позиції приватної власності на землю, засоби виробництва, на вироблену продукцію. І мене здивувала надрукована у вашій газеті за 25 вересня стаття голів колишніх колгоспів під заголовком “Подвійне дно патріотизму”. Залишивши на совісті авторів наведені у статті цифри (ми уже мали “статистику “ із зерном 2002 р.), зауважу, що задеклароване виробництво сільськогосподарської продукції у 1030 гривень на одного працюючого, як на мене, недостатнє для прогодування цього ж статистичного працюючого, протягом цих же статистичних місяців. А от що ми по цьому показнику у призерах, то це тішить слух лише чиновників від села. Хай навіть кращі серед гірших. На державній бездонній “коморі”, в котрій усе зникає (приклад із врожаєм минулого року), не один сатирик-гуморист відзнаку заробив. Однак виявляється, що і досі ще є палкі прихильники у вигляді керівників господарств та представників обласної влади, котрі координують її (комори) заповнення. Але повернемося до цифрового аналізу цін на зерно. Якщо за твердженням авторів статті, середня ціна на нього складала 620 гривень за тонну, а максимальна 720 гривень, то виникає запитання: а скільки зерна і за якою ціною “скоординували” ділки від влади в “комору” по мінімальній ціні? Того, фуражного, вкрай необхідного для уже згаданого поголів’я. І на скільки гривень зросте ціна для населення на уже згадане м’ясо та інші продукти тваринництва через неможливість утримувати цю худобу та птицю селянами? Чи, може, це фуражне зерно у вигляді хліба їстиме споживач замість м’яса? А щодо наведених ( для тих, хто не розуміє) цін на зерно в Європі, США та Канаді у 613—688 гривень, то автори листа свідомо “забули” порівняти його собівартість із виробленим у нас. Бо тоді усі зрозуміли б, чому приватний виробник, той же незнайомий, але шанований мною Андрій Турак, бореться за кожну копійку важкої праці селян його колективу. І коли на захист їх інтересів, нарешті, стали окремі депутати Верховної Ради України та області, то чому це викликає якесь підозріння? Чи не ми, селяни, їх обирали і делегували їм повноваження виступати від нашого імені? Я ніколи не погоджусь з авторами статті, особливо із начальником обласного державного центру експертизи сортів рослин, що міліція (підрозділи ДАІ) має право перевіряти відповідність якості насіння, та ще й на дорозі. Але залишмо згвалтовану в даному випадку представниками обласної влади міліцію. Клопотів їй і без нас вистачає. Давайте поговоримо про ціни на хліб, якими так козиряють дописувачі. Навіть в уже згаданих зарубіжних країнах, сезонні коливання цін на зерно є в межах 30 відсотків, і це не викликає якоїсь паніки, бо цивілізовані держави виробили ефективний механізм захисту пекарів і споживачів хліба відповідними державними дотаціями для перших і відповідно стабільною ціною для споживачів. Згадаймо, в часи уряду Віктора Ющенка ціни на зерно (навіть при достатку його на ринку) зросли майже удвічі. А чи зросли ціни на хліб? Ні! І село ожило. Ось це і був контрольований державою ринок. То, може, пану Януковичу, на вислів про святість хліба котрого посилаєтесь, краще виділити (згідно з законом) відповідні кошти для дотацій пекарів, а не посилатись на Бога. Не минуло і десяти днів після запевнення авторів про стабільність цін на хліб, а приватні пекарні почали закриватися через нерентабельність, хліб населенню постачався із перебоями, ціна на нього росте, а ви рапортуєте про майже дворазовий запас зерна і стабільність цін. То де він, отой запас зерна, і для кого призначений? Для тих, хто більше дасть на “лапу” при його розподілі? Але це ми уже проходили. Безперечно, будь-яка держава, регіон повинні мати резерви стратегічних матеріалів, в тому числі і зерна. Однак формуються вони законним, а не поліцейським шляхом. Останній — ознака поліцейської держави. Розділяй і володарюй — такий девіз диктаторів усіх часів. Їм на заваді справжні господарі, в тому числі і на селі, такі, як п.Турак. Трохи історії. Кінець дев’ятнадцятого століття. Росія. В результаті недосконалості земельних відносин на великій території Сибіру лютує голод. Країна збирає пожертви для голодуючих, а РСДРП на чолі із В.Ульяновим (Леніним) викидає гасло: “Чим гірше, тим краще”, — і відмовляється допомогти голодуючим. Початок двадцятого століття. Відсталість аграрних відносин на селі гальмує індустріалізацію імперії. Прем’єр-міністр Столипін проводить ефективні реформи на селі. В Росії утворюється заможний прошарок селян, країна забезпечує себе хлібом і лишками торгує з Європою. Російське село стає на європейський шлях розвитку. Двадцяті роки століття. Країна отримує громадянську війну як результат спроби більшовиків на чолі з В.Леніним (Ульяновим) нав’язати селу комуновідносини. Село, котре вміло добре господарювати, вміє добре захищати свої інтереси, свій суспільний уклад зброєю. Тридцяті роки століття. В результаті дій більшовиків по колективізації села Україна отримує голод і голодомор як результат несприйняття селом таких дій. На початку минулого століття під час “великої депресії” економіки США ціни на зерно впали на 30 відсотків, і фермери (основа сільського господарства США) поставили тодішній уряд , як кажуть, на “голову” і добились свого. Сьогодні на Україні виростає новий, незалежний прошарок селян, котрий має свою думку, добре господарює, і що головне — хоче вільно розпоряджатись плодами своєї праці і не боїться це право захистити. Як на мене, то за таким селом і за такими людьми майбутнє держави. Бо в будь-якій демократичній державі вважають основою, фундаментом сільське господарство. І така цивілізована держава пильно вартує, щоб на цій царині був лад і порядок. Виховані в дусі комуністичної системи сьогоднішні владці та їх посіпаки розуміють, що із становленням такого села на Україні їхнім коритокористуватським потугам настає кінець. І тому вони роблять усе, щоб цього не сталося. Будь-яким способом задушити паростки нового на селі — ось , як на мою думку, в чому суть конфлікту влади із паном Тураком. А щодо авторів згаданої статті, то ясно одне — всякі там перевірки на додержання законності в найближчому часі їм не загрожують. Як кажуть, хто за що бореться. Григорій АНДРІЙЧУК, фермер, помічник народного депутата України, голова обласного громадського комітету підтримки аграрних реформ.
