КАРДИНАЛ ЛЮБОМИР ГУЗАР: «ПІЗНАЙМО ОДИН ОДНОГО»

Як ми вже повідомляли, минулої неділі відбувся візит до Луцька Верховного архієпископа Києво-Галицького Української греко-католицької церкви кардинала Любомира Гузара. У храмі Різдва Пресвятої Богородиці він відправив літургію. На урочистому Богослужінні були присутні голова обласної держадміністрації Володимир Бондар, Луцький міський голова Богдан Шиба, голова Рожищенської райдержадміністрації Олег Савчук, інші посадові особи, представники духовенства Української православної церкви Київського патріархату.

Валентина ШТИНЬКО

ДОВІДКА «ВОЛИНІ»
Любомир Гузар, Верховний архієпископ і кардинал (2001 р.), народився у Львові 26 лютого 1933 року. У 1944 році разом із сім’єю емігрував до Сполучених Штатів. Був висвячений на священика у 1958 році, а в 1972-ому поїхав до Рима, де вступив до монастиря Студійського уставу. У 1977 році патріарх Йосиф рукоположив його на єпископа Церкви в Україні. У 1992 році архімандрит Любомир переїжджає в Україну. 17 жовтня 1996 року призначений єпископом-помічником глави УГКЦ Мирослава Івана Любачівського. Після смерті блаженнійшого Мирослава Івана Синод єпископів обрав його наступним Верховним архієпископом. Інтронізація відбулася у львівському соборі святого Юра у січні 2001 року, і того ж дня папський нунцій повідомив, що папа Іван Павло ІІ іменував його кардиналом.

Кардинал Любомир Гузар по закінченні літургії дав прес-конференцію для представників засобів масової інформації Волині. На запитання про мету візиту і як виглядає у його очах волинська греко-католицька громада — кардинал сказав:
— Вчора скінчили Синод у Зарваниці (Зарваниця — село у Золотницькому районі Тернопільщини, відоме місце прощі до Чудотворної ікони Богородиці — ред.) і я сказав, що їду додому та по дорозі вступлю до Луцька, де я не був уже десять років. Я вдячний отцю Роману, що він так швидко зумів все підготувати і я молився тут разом з вами.
Богу дякувати, тутешня громада розвивається, є стійкий мир між нашими конфесіями, я радий, що можу побачити позитив. А кожний позитивний момент підносить нас на дусі.
— Про що йшлося на Синоді греко-католицьких єпископів світу, який нещодавно відбувся у Зарваниці?
— Передовсім про справи емігрантів. Пані Карпачова якось говорила про п’ять мільйонів українців, які виїхали за кордон. Я не знаю, наскільки це точна цифра, але пересування народів — дійсність, з якою мусимо дати собі раду. Це дуже життєва проблема — як забезпечити права на віровизнання українців за кордоном і тих, хто приїхав в Україну.
— Яке майбутнє структури Волинської єпархії УГКЦ?
— Ми мали таку ситуацію, що один екзарх Києво-Вишгородський мав опікуватися всією Україною, крім Галичини. Нашим бажанням є поділити територію, щоб краще обслуговувати людей, бо є більше греко-католицького народу, ніж ми думали. Волинь — це не тільки Луцьк, а й Рівне, частина Житомирщини. Волинь має за собою славну історію і ми хочемо ту історію оживити і примножити.
— Президент України часто висловлюється за ідею створення єдиної помісної церкви. Яка Ваша думка з цього приводу?
— Вона є ідеал. Завжди треба мати перед собою якийсь ідеал. Церква є поважним елементом у житті держави, але вона не є піддана державі. Церковне життя не є безпосереднім завданням держави. Церква не сміє пхатися у справи держави і навпаки.
Колись на початках християнства, мається на увазі Х століття, церква була одна, і це дуже кріпило державу. Трагедія нашого народу, що впродовж віків ми втратили цю єдність, внутрішню єдність, церковну єдність.
Ісус Христос говорив про одну Церкву, а не про багато, це ми, люди, її розчленували. Мусимо у якийсь спосіб подолати самих себе, що, може, найтрудніша річ, і працювати всіма силами, щоб сповнити волю Божу.
— Часто можна почути, що Українська православна церква Київського патріархату неканонічна. Які ваші погляди на канонічність?
— Київський патріархат неканонічний з чисто політичних причин, бо Московському патріархату це не є вигідно. Може, треба якийсь час вичекати, а до цього церква благодатна. Факт невизнання не означає, що вона неблагодатна. Церква є, вона живе своїм життям, має тисячі вірних, отже, вона благодатна, хоч Московський патріархат це заперечує. Прийде час, коли її визнають. Це проблема часу і політичних обставин, на мою думку.
— Усі люди на планеті хочуть жити в мирі. Але те, що відбувається у мусульманському світі, ставить мир під загрозу.
— Тут є труднощі політичного характеру, культурного характеру, які набрали форм релігійного протистояння. В ісламському світі відбуваються певні процеси. Зокрема, фундаменталізм — намагання зробити мусульманство пануючою релігією. Це підтримано фінансами зацікавлених людей і створює небезпечну ситуацію. Тому ми повинні дуже серйозно ставитися до нашої релігії. Нам дуже шкодить роз’єднання, ми не маємо належного опертя і не годні дати відсіч. Бо якщо люди об’єднані спільними ідеалами, то до них важко приступити.
— Як церква ставиться до такого нині дуже популярного літературного твору, як “Код да Вінчі” Ден Брауна?
— То є дурня. То не є серйозна річ. То є фантастика, фантазії автора. Церква не може серйозно на це дивитися. Я тої книжки не читав і не збираюся, але те, що мені переповідали, то є сміх. То нема чим перейматися.
— Як би Ви оцінили стосунки між православними і греко-католиками?
— Між нами і православними щодо віри різниць нема. А богослов’я — це наше людське намагання зрозуміти Боже слово. Тут можуть бути різниці. Люди не є в стані вповні зрозуміти Бога. Але це не є підставою до протистояння. Пізнаймо один одного, пізнаймо, що нас болить, тоді буде витворюватися атмосфера взаєморозуміння.
Щодо стосунків з Московським патріархатом кардинал Любомир Гузар зауважив:
— Їх ситуація дуже складна. Скільки шкоди в житті церковному робить політика! Нашим братам, які належать до Московського патріархату, треба зрозуміти реалії. За це треба молитися. Те, що нас розділяє, то не є релігійні різниці, там Божого нічого немає. То все чисто людські слабості. Є Боже в тому, що б нас об’єднало, зблизило, допомогло зрозуміти. Але процес розділення тривав століттями, і щоб його загоїти — десять років замало.
Кардинал Любомир Гузар відповів і на інші запитання журналістів, які стосувалися історії та сьогодення Української греко-католицької церкви, питань екуменізму, теологічних дискусій тощо.