«Професор дає лиш п’ятдесят відсотків на успішну операцію…». Вечірня історія - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.64 € 31.22
«Професор дає лиш п’ятдесят відсотків на успішну операцію…». Вечірня історія

Надія, лиш коли геть зле стало, до сина зателефонувала...

Фото із сайту pixabay.com.

«Професор дає лиш п’ятдесят відсотків на успішну операцію…». Вечірня історія

— Це недоцільне використання такої великої суми, — говорить, ніби не про маму рідну, а про черговий фінансовий проєкт, племінник. — Так, у мене є ці гроші, але я не збираюсь їх викинути на вітер, тим паче, мама вже точно не повернеться до повноцінного життя. Я підрахував: дешевше її підтримувати той час, що залишився

У Маші сльози котились горохом. П’ятдесят відсотків? Та це ж шанс. І неабиякий! Племінника вона з дитинства не розуміла, але такого навіть від нього не очікувала. Аби врятувати сестру, потрібно було всього п’ятдесят тисяч гривень. Та на ньому костюм дорожчий!

Але про що мова, адже сестра сама його так виховала. Навряд чи вона очікувала саме такого, але ж те, чому його вчила, саме так і закінчується.

— …Славку, ти б не міг мені допомогти, синку, — гукає сестра племінника з кімнати. — Помий, будь ласкавий, посуд, а я тобі п’ять гривень заплачу.

Славку, ти б не міг мені допомогти, синку, — гукає сестра племінника з кімнати. — Помий, будь ласкавий, посуд, а я тобі п’ять гривень заплачу.

— За п’ять таку кількість посуду не митиму, — мовив семирічний хлопчик, поглянувши в мийку. — Давай десятку, тут на сорок хвилин роботи.

— А я за цю кількість можу заплатити лише п’ять, — весело підморгує Надя отетерілій Маші. — Чи ти маєш кращу пропозицію.

Славко діловито виходить з кімнати і йде до татка запитувати, чи, бува, не має той для нього якої роботи. Тим часом Надя з усмішкою пояснює сестрі:

— Нова методика виховання. Ми навчаємо його цінувати свій час і свою працю. Він уже бізнес–план склав. Накопичує гроші на нову ігрову приставку, тоді зможе пускати друзів пограти, звісно ж, не безкоштовно. А на кошти, які отримає, хоче придбати власний телевізор і відеомагнітофон. Домовився вже з татом, що візьме в нього в оренду гараж для відеосалону.

Маша лиш хмикнула непевно. Уявила, як просить свого Петрика помити посуд за гроші. Та малий би просто посміявся і копієчки у мами не взяв би. В її родині діти допомагали батькам без додаткових прохань, а тим паче фінансових стимулів.

Сміх сміхом, а Славко тоді за той посуд з мамою добряче торгувався. Він його таки помив, але за сім гривень. Виторгував! І приставку він згодом купив, і ігри найновіші. Сільські діти приходили і платили три гривні за пів години гри. Хочете грати вдвох — п’ять. Машині Петрик із Танею на правах родичів гралися за дві гривні, але рідко, бо ж грошей у родині зайвих не було.

Виріс Славко хлопцем діловим. На порожньому місці гроші заробляв. Навчатись не пішов. А навіщо штани протирати? Чого його там навчити можуть, лиш час дарма гаяти. Правдами-неправдами, а вже до тридцяти мав власну прибуткову справу. Сільські люди, які пробували у нього працювати, всі в один голос говорили, що більш ощадливої людини годі й шукати.

Надя сином пишалась і Маші в приклад ставила. 

Надя сином пишалась і Маші в приклад ставила. Мовляв, ти тоді пальцем біля скроні крутила, а я ось якого успішного сина виростила. Лиш не зізнавалась навіть найріднішій людині, що син про них із татком забув геть. Не приїздить і не телефонує. Про якусь допомогу навіть не йдеться. Коли зібралися до нього в гості, повернув їх з порогу:

— До мене поважні люди приїхали, на вас часу немає. Не повинні вони бачити, з яких я родом. Потім якось сам до вас навідаюся. Можливо.

Хоча гріх казати — батька в останню путь провів достойно. Обід в найкращому кафе у місті, автобус для родичів. Маша думала, може, змінився племінник з віком, а ні. Він у депутати мітив, ось і вирішив на родинних цінностях зіграти. Ось, погляньте люди, як я тата любив і тепер горюю та матір стареньку підтримую. Такі фото в газеті напередодні виборів і з’явились. Як тільки отримав омріяне місце — знову за маму забув.

Читайте також: 50 років ненависті

Надія, лиш коли геть зле стало, до сина зателефонувала. Сподівалась жінка, що єдина дитина пожаліє, допоможе. Але той навіть з районки її забирати не став. Прийшов, посвітив своїм мандатом, вимагаючи особливої до себе уваги, поговорив із професором і вирішив нічого не робити. Приніс все ж мамі торбу якихось пляшечок і сказав тітці Маші:

— Це їй приписали, аби не так її отой недуг турбував. Як буде треба – давайте.

Більше його ніхто й не бачив.

… Маша, порадившись із дітьми, влізла в чималі борги, але повезла Надію до столиці і там в одного з найкращих спеціалістів зробила все, аби врятувати сестру. Зараз Надійка у неї живе. Тиха стала і розгублена. Дивиться, як до Маші горнуться син-тракторист і донька-доярка. І тихо втирає гіркі сльози.

Анна КОРОЛЬОВА.