Як народний артист з Волині ходить... у народ (Фото, відео) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.33 € 30.73
Як народний артист з Волині ходить... у народ (Фото, відео)

Артисти подарували селянам справді яскраве дійство.

Фото Антона ОНИЩУКА.

Як народний артист з Волині ходить... у народ (Фото, відео)

У Лобачівці, що на Горохівщині, жнива. Правда, не лише вдень у полі, а й на творчій ниві. 8 серпня о 21-й годині в народному домі «Просвіта» дають виставу «Ведмідь» за Антоном Чеховим. У головній ролі відставного поручика Смирнова – Петро Панчук, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, провідний актор столичного театру імені Івана Франка. Поміщицю Попову грає Людмила Панчук, дружина Петра Федосійовича, а слугу Луку – Андрій Корнейко, зірка місцевої аматорської сцени

Дізнаюсь про це зі сторінок газети «Волинь-нова» і одразу телефоную головному редакторові Олександру Згоранцю. Настільки хочеться побачити цю прем’єру, почути Чехова українською мовою, що моє прохання перетворюється на своєрідний ультиматум:

– Олександре, якщо не візьмете в Лобачівку, то поїду туди ровером!

Редактор, уявивши цю картину, сміється і таки змилостивлюється. І ось уже перед нашими очами «ворушиться» завіса сільського клубу, а з нею і очікувальна атмосфера повної людьми зали. Чим на цей раз дивуватимуть знамениті і відважно талановиті земляки?

За роки існування сільського театру йшли тут і «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого, і «Тев’є-молочник» Шолом-Алейхема, і «Мина Мазайло» Миколи Куліша, і «Земляки» Василя Шукшина. Особливо самобутньою стала «Балада про Степана» пам’яті композитора Степана Кривенького, автора пісні «Волинь моя»...

Тут, у Лобачівці, усі знають: сорок років тому виходець із народу Петро Панчук поїхав підкорювати столичні театральні світи, а тепер усі свої вміння і сили безплатно віддає сцені свого дитинства, режисує вистави під час літніх відпусток.

За роки існування сільського театру йшли тут і «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого, і «Тев’є-молочник» Шолом-Алейхема, і «Мина Мазайло» Миколи Куліша, і «Земляки» Василя Шукшина. Особливо самобутньою стала «Балада про Степана» пам’яті композитора Степана Кривенького, автора пісні «Волинь моя», своєрідного гімну нашого краю. Як бачимо, лобачівським театралам українсько-єврейська-російська класика піддалась! Хоч сам Петро Панчук, як батько-засновник театру і вимогливий професіонал, висловив думку, що деякі ролі були його землякам явно «на виріст»... Можливо, попередні п’єси й справді заскладні для аматорів, а от про чеховський «Ведмідь» цього не скажеш. Адже це жарт на одну дію, де грає всього три актора, двоє з яких профі, а ще один – яскравий волинський самородок.

Читайте також: Панчук привіз на Волинь чергову виставу, щоб «більшість не змінила його».

З древніх часів ведмідь вважається тотемним звіром слов’ян. Ведмедем називають і незграбну, напористу людину, яка не уміє поводитись у товаристві, не стримує емоцій. А може ведмідь – то і є справжній мужчина? Така думка і звучить між рядками Чехова. А ще класик пожартував, що «бути женщіной – це нещастя»...

Завіса. Щасливо сміюсь, наче президент Зеленський на своїй інавгурації, щодуху кричу: «Браво!». Редактор виходить на сцену з квітами та словами вдячності і... несподівано для усіх теж стає актором, декламує величезний вірш Станіслава Чернілецького «Баба листа написала в редакцію…». Знову аплодисменти й захоплені вигуки.

Вдячні глядачі кидають у кошик кошти на розвиток театру. Мені ж хочеться «кинути все» і влітку оселятись десь тут, поруч із лобачівським клубом, з його невгамовними артистами, щоб теж двічі на день бігати на репетиції. А може комусь і корову допомогти видоїти... Від такої думки ще більше веселішаю і щасливішаю.

Нагадаємо, 64-річний Петро Панчук привіз у Лобачівку новонароджену доньку і нову виставу.

Акторське подружжя Петра та Людмили Панчуків запрошує на гостину у свою родинну хату. На прощання господарі дарують нам паляниці, печені на черені тутешнім підприємцем Анатолієм Маслічуком.

…За вікном редакційної автівки тепла, але темна ніч. Дорогою з Лобачівки до Луцька кожному з нас пахне хлібина, радіє душа, бо українська культура – живе! У тому числі завдяки таким культурним феноменам як справді народний театр під орудою справді Народного артиста.

Світлана ФЕДОНЮК, культурологиня.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.