Помер колишній мер столиці (Фото)

Колишній мер Києва Олександр Омельченко помер від ускладнень, спричинених коронавірусом. Про це повідомив нинішній очільник столиці Віталій Кличко, пише bbc.com.

Раніше Кличко на сесії Київради повідомляв, що Омельченко лікувався у лікарні, маючи значне ураження легень.

Син колишнього мера Олександр раніше переконував журналістів ТСН, що батько був вакцинований. 

Олександра Омельченка двічі обирали мером Києва і обидва рази він набирав рекордну кількість голосів на свою підтримку - понад 70%.

 

Столичний мер цінував автомобілі, пасіку, бокс, футбол і хокей. Не приховував, що полюбляв міцні напої і викуруював до двох пачок сигарет на день. А ще хизувався своєю фізичною формою: коли йому було далеко за 60, він демонстрував стійку на голові.

Олександр Омельченко народився в один і той самий день та рік, що й експрезидент Леонід Кучма - 9 серпня 1938 року. Саме за президенства Кучми, у 2001-му році, він був нагороджений званням «Герой України». Однак Олександр Омельченко, чи як його багато хто називав, Сан Санич, зізнавався, що жодного разу не святкував День народження в одній компанії з президентом.

Його популярність серед киян досить швидко згасла. Причиною тому були корупційні скандали навколо діяльності керівництва столиці.

Читайте також: Тиждень був у комі: через раптовий інсульт помер студент львівського університету.

Від будівельника до мера. І до програшу

Професія Олександра Омельченка - будівельник. Після школи, яку закінчив на Житомирщині, він спочатку навчався у Києві у будівельному технікумі, потім - в інженерно-будівельному інституті та інституті народного господарства, а після армії працював на підприємствах Київміськбуду. Також за плечима у колишнього мера - два роки роботи на відбудові Афганістану, після виведення з тієї країни обмеженого контингенту військ радянської армії.

Після цього відрядження він знову працював у системі Держбуду, потім - гендиректором «Київреконструкції». Саме з цієї посади прийшов працювати до Київської міськдержадміністрації заступником голови КМДА, а згодом став головою адміністрації.

На цю посаду його призначав президент Леонід Кучма, але після ухвалення нового закону про столицю Олександр Омельченко пішов на вибори - у травні 1999 року за нього проголосувало 76% киян. Мер став одночасно і головою міської держадміністрації.

 

У 2002 році його підтримка сягала 73%.

Однак у 2006-му, як сам зізнавався пан Омельченко, він несподівано програв Леонідові Черновецькому, набравши менше ніж 21% голосів виборців. Визнавав, що перед виборами почувався героєм, впевненим у тому, що кияни оберуть його втретє. А Леонід Черновецький застосував технологію - роздавав пайки «своїм бабусям», які й зробили його мером.

Проте навряд чи лише технологія «гречки» стала причиною програшу Олександра Омельченка. На той час на його адресу лунало багато критики і звинувачень у корупції.

Президентські та інші амбіції

Ще на посаді міського голови Олександр Омельченко, який на той час вже мав свою партію «Єдність», у 2004-му, вирішив позмагатися за президентську посаду. Але він одержав менше ніж 0,5% голосів, причому у столиці його результат теж був дуже скромним - лише близько 4,5%.

Президентом став Віктор Ющенко, якого згодом столичний голова активно підтримував. І навіть від пропрезидентського блоку «Наша Україна-Народна Самооборона» став депутатом Верховної Ради на позачергових виборах у 2007-му.

Невдовзі до завершення повноважень парламенту шостого скликання, у жовтні 2011 року, Олександр Омельченко вийшов із фракції НУНС, як він сам казав, розчарувавшись у Вікторові Ющенку, який на той час вже поступився президентською посадою Віктору Януковичу.

Проте ще перебуваючи у складі фракції НУНС, пан Омельченко був серед тих депутатів, які голосували за ратифікацію «Харківських угод», підписаних Віктором Януковичем і Дмитром Медведєвим, - про продовження перебування російського Чорноморського флоту у Севастополі до 2042 року в обмін на дешевший російський газ для України.

А вже після анексії Криму Росією ексмер був проти зупинення подачі прісної води до Криму.

«Ніхто ж не каже, що політика Путіна когось влаштовує в Європі і у нас. Але не давати їм воду питну? Кому? Там що, родичі Путіна? А якби навіть і родичі, далекі? Що це за політика?», - обурювався він у березні 2019 року в інтерв'ю Дмитру Гордону на 112 телеканалі.

Олександр Омельченко знову спробував свої сили на виборах мера - у 2014 році. І програв Віталію Кличку. Водночас, пройшов до Київради на чолі списку своєї партії «Єдність». Із червня 2014 року був депутатом міськради столиці.

Утім, за даними громадського руху «Чесно», він зрідка відвідував сесії Ради і у більшості випадків не голосував за важливі рішення.

У жовтні 2020 року Олександр Омельченко знову став депутатом Київради і був керівником фракції «Єдність».

Бруківка мера і підозри у «кумівстві»

Олександр Омельченко завжди пишався своїми досягненнями на посаді міського голови.

Імідж господарника і хазяїна міста закріпився за ним одразу. До безумовних переваг його керівництва столицею відносять початок перетворення Києва із радянської столиці на європейське місто.

Хоча у той самий час, розмови про те, що рішення, які стосувалися забудов, реконструкцій, виділення землі у столиці ухвалювалися «по-кумівськи», з перевищенням владних повноважень, за час керівництва Омельченка не вщухали.

Він часто вихвалявся тим, що за час його перебування на посаді мера відкрили вісім станцій метро. До своїх здобутків також відносив появу бюветів артезіанської води.

Завжди згадував про відбудову стародавніх храмів, серед яких Михайлівський золотоверхий та Успенський собори.

Однак його опоненти закидали йому невдалу реконструкцію майдану Незалежності, зокрема, появу «теплиць» та недоречні пам'ятники. На ці закиди він відповідав, що його наступники давно могли переробити ці недолугі архітектурні споруди.

Та чи не найбільше невдоволення киян викликала бруківка на тротуарах Хрещатика, яка взимку перетворюється на суцільну ковзанку.

Масла у вогонь додавали чутки про те, що його син Олександр був причетний до появи цієї бруківки, бо нібито був пов'язаний із бізнес-структурами, які її виготовляли. Проте і батько, і син це заперечували.

У 2002-му за фактом будівництва фітнес-центру на території Софії Київської тодішній генпрокурор Святослав Піскун заявляв, що «є питання до Олександра Олександровича», однак ця справа затихла.

Ходили також розмови про те, що завдяки панові Омельченку земля у заповідній зоні площею понад 500 гектарів у Пущі-Водиці була передана деяким міністрам і депутатам парламенту. У 2004 році Київрада скасувала це рішення.

Захоплення і трагедії

Рух «Чесно» називав Олександра Омельченка серед ТОП-5 найбільших автовласників Київради. Виявилося, що як депутат він задекларував шість автомобілів, серед яких й елітні.

Але кілька разів Олександр Омельченко потрапляв у ДТП, в яких гинули люди.

У 2009-му він на смерть збив пішохода поблизу Конча-Заспи під Києвом. Подібна трагедія повторилася у 2015-му, коли авто Омельченка збило жінку, яка померла від отриманих травм. Тоді ексмер звинувачував журналістів у перекручуванні фактів.

«Найтяжче, що я переніс, коли преса почала приписувати мені, що я був за кермом, коли машина, яка мені належала, Volvo (нею користувалися мій помічник і водій), збила людину. Це була груба, цинічна провокація. (...) Я пережив цю неправду, органи розібрались», - розповідав він в інтерв'ю виданню «Гордон».

Після цих подій Олександр Омельченко не припиняв водити машину.

«Я завжди був задоволений собою»

Олександр Омельченко зізнавався, що займається пасікою, любить бджіл і це захоплення у нього - до кінця життя.

Ще він тривалий час опікувався Федерацією хокею України, баскетбольною командою «Будівельник» і футбольним клубом «Арсенал». Останній, щоправда, змінював господарів і після того, як пан Омельченко вже не керував містом, його від цього клубу відтіснили.

Ексмер завжди демонстрував свою фізичну форму. Згадував, що якось після перемоги Віталія Кличка він вискочив на ринг і підійняв його, тримав над підлогою.

«Я фізично добряче підготовлений був з дитинства. І зараз не жаліюся. Віталій тоді не міг уявити, що я зможу відірвати його від землі та ще й потримати», - запевняв він.

А стійка на голові, до того ж на стільці - це був незабутній трюк Омельченка, який він неодноразово демонстрував журналістам.

«Я завжди був задоволений собою, тому що міг добре випити-закусити, але ні Людмила моя, ні діти мене п'яним не бачили. Напідпитку бачили, а п'яним ні. Зараз за станом віку і здоров'я став обережним. Делікатніше до цього ставлюся. Але в компанії, із друзями можу чарочку випити і закусити», - розповідав ексмер, коли йому було 81.

Втрата усіх високих посад все ж лишила відбиток на самопочутті Олександра Омельченка.

Якось у 2012 році, в одному з інтерв'ю він сказав, що іноді почувається, як «збитий льотчик»: знання і авторитет вже стали минулим для тих, хто прийшов до влади в Києві після нього.