Курси НБУ $ 36.57 € 37.03
Як волинські аграрії на лінії фронту зустріли бойових волинських «гномів», або «Ласкаво просимо на… передову!» (Фото)

Поки не надійшла із Заходу в достатній кількості важка наступальна зброя, наші воїни фактично своїми тілами тримають лінію оборони...

Волинь-нова

Як волинські аграрії на лінії фронту зустріли бойових волинських «гномів», або «Ласкаво просимо на… передову!» (Фото)

«Ласкаво просимо на… передову!» Треба було почути, як вимовляє ці слова воїн Пельмень. Ніби запрошує на атракціон розваг, де можна отримати величезне задоволення, позитивний настрій та неймовірний заряд енергії. А не у пекло війни. Бо розваги розпочалися вже за кілька хвилин… У вигляді мін, які засвистіли над нашими головами

Отож, моя перша військова абетка із передової, куди я потрапив у складі крутезної команди козаків із групи компаній «Вілія», які привезли нашим воїнам дуже серйозні подарунки, що допоможуть трощити ворога на Харківщині і Донеччині

А. «Арта». Артилерія. «А це вже наша «арта» працює…» — ​говорить Пельмень, показуючи у бік місця характерних звуків «бух-бух». Херсонець Олексій із таким колоритним псевдо на фронті вже 8 років, тож давно розрізняє всі «прильоти-перельоти-недольоти». І нам каже, сміючись: «Хлопаки, скоро переконаєтесь у правдивості фрази: «Доки грім не гряне, мужик не перехреститься…».

Подумалось, де у того малого – ​зріст Пельменя, здається, не дотягує і до 170 см – ​стільки хоробрості?

З боку Січеславщини Донеччина зустрічає таким красивим мирним знаком зі всесвітньо відомою пальмою Мерцалова. Але у цьому краї вже 8 років – справжнє пекло.
З боку Січеславщини Донеччина зустрічає таким красивим мирним знаком зі всесвітньо відомою пальмою Мерцалова. Але у цьому краї вже 8 років – справжнє пекло. Фото Михайла УХМАНА.

 Б. «Бронік». «Бронежилет правильно застібається так. Що, важко дихати? А так дихав, так дихав», — ​жартує Пельмень, цитуючи фразу з відомого анекдоту і допомагаючи мені, лопуху у військовій справі, застібати «бронік». «На кого не вистачить — ​заїдемо на мою віллу, дам поносити» — ​гукає, щоб чули всі.

…Через якусь хвилину зупиняємося біля одного з більш-менш вцілілих будинків. «Оце і є моя «Вілла де ля Воля», – ​карбує кожне слово Пельмень, запрошуючи всередину. Крім національної символіки, в очі впадають дитячі малюнки на стіні. «Оці малюночки-подаруночки (саме так – ​«малюночки-подаруночки»!) додають нам тут сил, бо кожен згадує свою малечу».

Оце і є моя «Вілла де ля Воля», — ​карбує кожне слово Пельмень, запрошуючи всередину. 

B. Вася. А це вже інший наш герой — ​земляк із Луцька, який з першого дня нинішньої війни пішов у військкомат. «Борода» (так про себе називаю цього бороданя) аж прицмокує, побачивши новий пікап від «Вілії», де працював буквально до 24 лютого. «Вау! Супер! То шо треба, Степановичу (звертається до Євгена Степановича Дудки, керівника групи компаній «Вілія». – ​Авт.)! Ви ж бачите, в якому стані попередній», — ​показує на пошарпану, латану-перелатану від осколків машину, на якій приїхав. «Васю, може, ти на честь нового пікапа побриєш бороду?» — ​жартує Євген Степанович. «Ні, тільки після перемоги», — ​твердо каже Василь-«Борода». (Залишаємо поки його на станції техобслуговування, щоб із побратимом на псевдо Зеня із Миколаєва, який із 2014 року вже став волинянином, поміняли колеса до старої машини, а самі вирушаємо у сусіднє місто, де на волонтерів із «Вілії» чекають інші наші волиняни).

Донбас. Війна тут розпочалася ще 2014-го... Фото Олександра ЗГОРАНЦЯ.

 Г. «Гноми». «А йдем, я вам покажу, в яких умовах ми живемо – ​номери «люкс» побачите…» – ​пропонує дядько Сашко із Камінь-Каширського району, з яким я познайомився кілька хвилин тому. Веде у гущавину, де бачу вириті поміж кущів землянки-окопи, накриті зверху гілляччям. «Нас уже тут місцеві називають «гномами», – ​каже, усміхаючись. А мені якось не по собі, адже хлопці сплять, по суті, на голій землі, а що тоді буде зимою?

А тут живуть героїчні «гноми» з Волині.
А тут живуть героїчні «гноми» з Волині.

 «Їсти нам привозять регулярно, щоправда, поки сюди доїдуть, то гаряче вже стає не таким гарячим… – ​підморгує. – ​Але то нічого. Обідно, правда, коли в спину нам тут кажуть: «Панаєхалі сюда і нас сейчас апять будут бамбіть!». Бо ті, хто тут лишився з мирного населення, переважно – ​«вата». Але ви не хвилюйтесь, а перекажіть на Волині, що України ми їм не віддамо». Останнє речення повторює і голові Камінь-Каширської РДА Ользі Ващук, якій я запропонував зателефонувати.

Обідно, правда, коли в спину нам тут кажуть: «Панаєхалі сюда і нас сейчас апять будут бамбіть!». Бо ті, хто тут лишився з мирного населення, переважно — ​«вата». Але ви не хвилюйтесь, а перекажіть на Волині, що України ми їм не віддамо.

Ґ. «Ґвинтокрил». «Вертольота їхнього ми все одно дістанемо… Стріляє, гад, прямо зі своїх позицій, розвертається і втікає… Нічого-нічого…» – ​говорить колишній командир легендарного спецпідрозділу «Світязь», а нині – ​командир зведеного підрозділу Національної поліції України Сергій Козак. Його козаки часто виконують небезпечні завдання в тилу ворога. І своїх, на відміну від москалів, наші розвідники не кидають. «Буквально вчора кілька кілометрів пораненого побратими тягнули, багато крові втратив, але постійно давали воду, то жити буде. А от москалі своїх не рятують, людина там – ​ніщо…».

Д. «Друга армія світу»? — ​за мить перепитує у відповідь на моє саркастичне узагальнення Сергій Ростиславович. «То так себе називають самі рашисти. Але фігня це все, – ​продовжує. – ​Аби дали нам стільки «заліза» – ​давно були б уже за Уралом. Це ж на один наш снаряд припадає 20, а то і більше їхніх… Нам би цих американських далекобійних гаубиць побільше і снарядів до них… А ще б ракет і літаків… Бо хлопці на «передку» Україну своїми тілами закривають – ​їм і тепловізори треба, і дрони, і старлінки…»

Е,Є,Ж,З… «За російську корупцію!». А таке побажання вперше довелося почути як автору цих рядків, так і самим військовим. Це мозковий центр «Вілії» видав такий новотвір. Мовляв, українцям було б у рази важче оборонятися, якби рашисти не обкрадали свою армію і не приписували «мертвих душ»… Влучно підмітили. Хоч найчастіше, звісно, звучать тут слова: «За ЗСУ!». А у Пельменя ще й особливе побажання: «І за баб Вєр, щоб їх було багато!» (написом «За бабу Вєру!» позначають українські вертольоти. – ​Авт.).

За кілька секунд, коли робилося це фото у метровій вирві, неподалік пролунало три вибухи. Фото Михайла УХМАНА.
За кілька секунд, коли робилося це фото у метровій вирві, неподалік пролунало три вибухи. Фото Михайла УХМАНА.

 И,І,Ї,Й… «Йоли-пали». «Я думав, йоли-пали, що вас зачепило», — ​каже мій сусід, який ішов попереду на кілька метрів, побачивши, як під час свисту міни я одразу впав на землю. А сам він лише сів навприсядки. Неправильно ж. Інструкція гласить: «Почувши звук міни, що наближається (характерний свистячий звук приглушених тонів до її вибуху), негайно падайте та притискайтеся до землі». Пельмень у той час ледь не береться від сміху за живіт: «Я ж казав: доки грім не гряне, мужик не перехреститься». А за кілька секунд по-діловому цитує-співає перефразоване з Висоцького: «И мины, что найдет тебя, ты не услышишь, а остальные мимо пролетят…», а потім продовжує: «Знаєте, тут, у «сірій зоні», у напівзруйнованому будинку всі ці роки серед постійних вибухів живе стара бабуся, яка доглядає прикутого до ліжка сина…»

Команда «Вілії» біля танка-пам’ятника героїчно загиблим українським танкістам, що встановлений між селищами Первомайське і Піски поблизу Донецька. Традиційно тут на розбиту броню Т-64Б1В кладуть цигарки і ставлять чарки з горілкою – «для хлопців».
Команда «Вілії» біля танка-пам’ятника героїчно загиблим українським танкістам, що встановлений між селищами Первомайське і Піски поблизу Донецька. Традиційно тут на розбиту броню Т-64Б1В кладуть цигарки і ставлять чарки з горілкою – «для хлопців». Фото Михайла УХМАНА.

 К.Комарі. «О, їх тут більше, ніж навіть москалів, – ​сміється Вася-«Борода», побачивши, як відганяю від себе «кровопивць». – ​Хорошу вєщ привезли». Аерозоль від цих кусючих істот йшов «на ура» на лінії фронту від Харківщини і до Донеччини. Навіть на постах Дніпропетровщини і Київщини були раді фразі: «Це волинські комарики передали вашим». Тому якщо раптом ви надумаєте хоча би чимось особисто допомогти нашим воїнам – ​балончик засобу проти комарів буде бажаним презентом. Хоч, звісно, це, так би мовити, нюанс. Тому вчитайтеся в наступне слово в алфавіті.

Л. Лопати. «Дрони треба для тих, хто спеціально обучений управляти цими «пташками», – ​відповідає на пропозицію Євгена Дудки забезпечити таким устаткуванням мінометник ОрЕст. – ​Ви нам, якшо мона, передайте лопат і сокир, вони в нашій «сірій зоні» найперше знадобляться, бо ми часто міняємо позицію»…

М. Марічка. Красуня зі Славути. Не приховує свій вік. «На війні я з 19 років. Думала, максимум тут на кілька місяців, а мені вже 27… І ще, припускаю, війна триватиме зо два роки до нашої перемоги». А побачивши щедрі презенти з Волині – ​старлінкам і дронам тут невимовно раді (про подарований бус я скромно помовчу), одразу спохоплюється: «Хлопці, а можна я вам передам памперси!». Помітивши наше здивування, голосно сміється: «Та не для вас! Нам передали волонтери, а я тут шукала малих дітей – ​і не знайшла. Нема у нас тут малят. Передова ж…»

Н. «На всякій случай, а случаї разні бувають», — ​тим часом підморгує Пельмень на наше запитання, чому на видному місці під рукою в його машині протипіхотна осколкова ручна граната РГД 5. І додає: «Ми ж не на курорті… Але ви акуратно того «лимончика» положіть на місце».

Обідно, правда, коли в спину нам тут кажуть: «Панаєхалі сюда і нас сейчас апять будут бамбіть!». Бо ті, хто тут лишився з мирного населення, переважно — ​«вата». Але ви не хвилюйтесь, а перекажіть на Волині, що України ми їм не віддамо.

О. «Олівці» або «ручки». Диво«олівці» або «ручки» для… смертоносних «Градів». Їх «збирають» наші волинські козаки, щоб добряче дати перцю рашистам. Більш потужної зброї я не бачив, хоч не раз і сам повторював за Лесею Українкою: «Слово, моя ти єдиная зброє». «От якби у нас таких «ручок» були тисячі, путін боявся би навіть рипнутися», – ​озвучує рожеву мрію кожного солдата з передової друг-командир Максим.

П. Пельмень. Знову він. Чому ж має такий позивний? «Бо люблю я дуже їсти пельмені, особливо коли жінка готовить, – ​ніби й усміхається, але чи не вперше за час розмови в словах Олексія зазвучала сумна нотка. Зітхає: – ​Але то вже давно було – ​пельмені від дружини… Ви ж знаєте, що «за рідною землею і в небі скучно». Добре, що дружині вдалося з дітьми виїхати, а от багато з моєї рідні опинилися під окупантами на Херсонщині. Обідно, що стільки там прохлопали території. Ми ж тут – ​на Донбасі – ​тримали оборону. Але я ще проїдуся з вітерцем по вільному Херсону, обіцяю!» – ​упевнено каже.

Р,С,Т… «Тримайся!» Ці слова промовляю до Василя-«Бороди», а він у відповідь: «Мушу, у мене ж троє дітей. І… Україна». Серед трьох дітей Василя, до речі, одна – ​інвалід. Але Василь на передовій, бо хто захистить Україну, як не «конечно Вася, Вася…»? Як не такі Василі, Миколи, Сергії, Саші чи Олексії…

У.Україна. Бо на власні очі пересвідчився: найперше для них – ​Україна. Пельмень з цього приводу прямо каже: «Я вже 8 років її захищаю. І не втомився. І не втомлюся ніколи. Бо це моя земля – ​Україна!.. Але нам треба більше важкої наступальної зброї… Як у нашому народі говорять: «Од чорта одхрестишся, а від москаля не відмолишся». Його треба добивати і гнати з нашої країни».

 Від першого враження від Олексія-Пельменя – ​мовляв, малий зростом – ​не лишилося й сліду. Біля нас стояв справжній велет духу. Тож після цієї його фрази «Од чорта одхрестишся, а від москаля не відмолишся» наступні слова на букви Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Щ, Ь, Ю (хоч спеціально ж вслухався і шукав нові лексеми) вже не мають великого значення.

Я… Я вкотре переконався, що Україна тримається на оцих простих людях із передової – ​Пельменю, Васі-«Бороді», дяді Саші з Камінь-Каширщини чи таємничому нашому земляку Ромі, якому на Харківщину доставили цілий бус посилок: від вогнегасників до цвяхів…

Козаки з «Вілії» приїхали у фронтову зону з дуже серйозними подарунками. Фото Михайла УХМАНА.
Козаки з «Вілії» приїхали у фронтову зону з дуже серйозними подарунками. Фото Михайла УХМАНА.

 Україну тримають і ті, хто надає величезну підтримку нашим воїнам. Як-от герої моєї історії – ​козаки з «Вілії» – ​узагальнений образ усіх підприємців і волонтерів та їхніх команд, котрі в тилу допомагають кувати перемогу над путінською ордою. Бо у цій битві важливо все. Кожна гривня, кожна хлібина, навіть лопата… Безцінні кожна хвилина і кожна краплина поту. Що казати: аби якомога швидше доправити вкрай потрібні речі до лінії фронту, ​гетьман «Вілії» Євген Дудка був сам за кермом буса понад 16 годин!

Аби якомога швидше доправити вкрай потрібні речі до лінії фронту, ​гетьман «Вілії» Євген Дудка був сам за кермом буса понад 16 годин!

Ці люди надихають і нас, журналістів, на створення своєї зброї – ​слова. І наші інформаційні снаряди – ​примірники газети «Волинь» – ​завдяки друзям-віліївцям та волинським волонтерам щотижня потрапляють на передову – ​туди, де нема інтернету і ніякого зв’язку, де щодня з небесного пекла сипляться ракети чи міни… Бо нами рухає українська кров, яка словами Ліни Костенко кличе до боротьби: «Не допускай такої мислі, що Бог покаже нам неласку. Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку».

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактор газети «Волинь».

Читайте також на volyn.com.ua: ««4 сини і внук на фронті. Чи може нині хтось більше служити суспільству, ніж ця жінка з Волині?» (Відео)».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel