Курси НБУ $ 39.40 € 41.97
Навіщо капелан ЗСУ продає ділянку у туристичній перлині Волині?

«У мене кожного ранку – молитви».

Фото з архіву Вікторії КАШАЮК.

Навіщо капелан ЗСУ продає ділянку у туристичній перлині Волині?

Воїн-доброволець, ветеран АТО Руслан Кашаюк хоче замість наділу, який отримав за участь у бойових діях на Сході України, автівку

«Волонтери сьогодні — ​це частина війська»

Кажуть, у війну збувати землю і житло не вигідно. Однак на сайті оголошень ОЛХ з’явилося повідомлення такого змісту: «Дачна ділянка на Шацьких озерах в селі Залісся — ​продаж або обмін на позашляховик». Розмістили його Руслан та Вікторія Кашаюки разом із сином Владиславом Драганчуком. Чоловік — ​командир бойового підрозділу і капелан Збройних сил України, дружина і син — ​волонтери. Сім’я вирішила продати земельну ділянку, яку отримав Руслан як учасник АТО, за 4 з лишком тисячі доларів, щоб мати можливість і далі допомагати війську. (Їхня автівка просто не витримала посиленого режиму).

Місце хороше, але його, як і все українське, ще треба боронити.
Місце хороше, але його, як і все українське, ще треба боронити.

 Про те, чи не шкода землі у такому вигідному місці, і про волонтерство, вдалося розпитати телефоном у самого Руслана Кашаюка, який вдруге пішов на російсько-українську війну. (Раніше брав участь у ній тоді, коли вона ще називалася «антитерористичною операцією». Тоді на Луганщині отримав таку контузію, що втратив можливість розмовляти). Через деякий час після реабілітації Руслан захопився малюванням картин і портретів на склі, згодом прийняв чин дияконства. Нині наш земляк знову там, де небезпечно. Розповідає, що мусить підтримати волонтерство дружини із сином заради своїх побратимів:

— Волонтери сьогодні — ​це частина нас, це військо! На війні хоч-не-хоч є розхідники: багато що після бойових дій непридатне — ​ті ж каски, броніки, тактичні рукавиці, машини. Горить все… Мій підрозділ специфічний. Оптику мусимо самі шукати. Це не питання держзабезпечення. Я ні на що не нарікаю. Просто треба так діяти, щоб більше нищити й швидше перемогти! То вирішили продати ділянку, бо без машини ніяк: малого («малий» — ​28-річний син Владислав Драганчук. — ​Авт.) машину на волонтерці з’їздили, уже не ремонтується… Отож, щоб це не звучало патетично, це робиться для Перемоги і конкретно, щоб полегшити волонтерство моїх рідних, щоб не бігали по маршрутках. Можливості купити немає, тому вирішили продати земельну ділянку…

Користуючись нагодою, запитую в Руслана Кашаюка про молитву на війні:

— Капеланство — ​покликання, хоч офіційно я боєць, але виконую і цю функцію. Роблю свою справу: в мене щоранку — ​молитви. Буває, хлопці підходять, щоб за когось помолитися, можливо, хтось загинув. От нещодавно звернувся до мене друг — ​його побратим у полон потрапив. Бійцям це потрібно, особливо коли потрапляють на передок. А ще я всім кажу: треба молитися не за мир, а за Перемогу.

 

 

Бог недаремно дав цю місію українській нації… Ми Богом бережена Україна! Якщо люди будуть вірити, молитися й просити — ​це теж внутрішня боротьба — ​встояти в тому балансі з думкою, що ми переможемо. Ніхто не каже, що це буде просто, легко, без горя, без плачу. От так ми тут налаштовані.

Щоб це не звучало патетично, це робиться для Перемоги і конкретно, щоб полегшити волонтерство моїх рідних, щоб не бігали по маршрутках. Можливості купити немає, тому вирішили продати земельну ділянку…

«Допомагати без автівки — ​ніяк»

Дружина Руслана Вікторія Кашаюк — ​доцент Волинського національного університету імені Лесі Українки. Син — ​підприємець. 24 лютого о 6.30 ранку він мав виїздити на роботу в Бельгію, натомість перші два місяці був з іншими членами сім’ї в теробороні. Тепер разом із мамою працює на армію. Вікторія описує «кухню»:

— Всю фізичну роботу, особливо якщо це стосується тисячі й однієї ситуації завезти/забрати/передати, виконує син Владислав.

 

 

 

 

 

За день у Луцьку в нього може бути 10–20 логістичних точок по місту та на виїзді, де маємо приміщення для крупніших речей. Це навіть організація пошиття панам й плетіння кікімор. Всі речі треба зібрати, перевезти й доставити — ​і його «беха» не витримала такого режиму. А ми, люди, мусимо витримати, бо інакшого варіанту, як перемогти, в України немає… Моя робота — ​більше організаційна, з телефоном і комп’ютером. Приймаю заявки, що потрібно підрозділу, де мій чоловік служить, далі — ​збір коштів, пошук магазинів за кордоном, придбання, доставка або виробництво своїми силами. При купівлі необхідного в інтернет-магазинах у тій же Польщі ми надаємо як підтвердження офіційні папери від підрозділу… А потім ще ж треба завезти хлопцям, іноді поштою відправляємо. Без автівки ніяк…

 

 

 

 

 

 

 Також, каже Вікторія, виникають потреби на місці — ​то хлопчику з Маріуполя манежик, то комусь із переселенців треба надіслати «гігієну» — ​мільйон питань! Це все на ногах робити дуже важко.

Кожен із них нині працює на Перемогу.
Кожен із них нині працює на Перемогу.

 Вікторія Кашаюк розповідає, що волонтерить у громадській організації артстудії «П’ятерня», що зазвичай збирає кошти для війська мистецькими акціями. Жартує, що з 24 лютого забулася, як її звати, а тоді серйозним тоном додає, що мусить крутитися, «бо інакше все рухне».

 

 Жінка перелічує однодумців зі свого «війська»:

— У нас дуже багато помічників — ​друзів, колег, в основному музикантів, волонтерів з 2014 року, з якими співпрацюємо! «Самооборона Волині», «Волонтери з добром у серці», «Військові капелани Волині», «Меценати для солдата», інші організації. Особливо дякую за співпрацю колегам-музикантам із ВНУ імені Лесі Українки, Львівської національної музакадемії імені Лесі Українки, Волинського коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського, Луцької музичної школи імені Фридерика Шопена, нашій артстудії «П’ятерня»! Це й наші основні донатори — ​колеги і друзі в Луцьку, Львові, Відні, Русланові друзі в його рідних Іваничах, мої колишні студенти. А ще з нами з перших днів війни до останнього волонтерила уродженка Луцька із Бучі Євгенія Ісакова.

Серед тих, за кого вболіває Вікторія, є і її двоюрідний брат Олег Заварзін, кандидат наук, також доцент, один із кращих фахівців в Україні з будівництва мостів. Завідувач кафедри університету в Києві.

 

Олег Заварзін, Вікторія і Руслан Кашаюки

 

 

Підсумовує розмову Вікторія Кашаюк фразою, поширеною в час війни:

— У Бога немає інших рук, крім наших.

Читайте також: Волинські захисники розповіли про ситуацію на українсько-білоруському кордоні за тиждень.

Telegram Channel