Ікона Божої Матері з Ісусом, про яку заговорили не лише в Завидові, а й інших селах Іваничівського і сусіднього з ним районів, на кілька днів з рідної хати перемістилась у церкву...
Цю загадкову неординарну подію, яка в часі майже співпала з 60—річчям Завидівського храму Івана Богослова, разом з віруючими та численними священиками округи відзначив єпископ Волинський і Луцький Михаїл
Алла ЛІСОВА
Ікона Божої Матері з Ісусом, про яку заговорили не лише в Завидові, а й інших селах Іваничівського і сусіднього з ним районів, на кілька днів з рідної хати перемістилась у церкву, де її прикрасили і встановили неподалік від престолу. Чисто випадково найближче біля неї під час богослужіння опинилася прихожанка Лариса Богонюк, молилася із особливим піднесенням і не приховувала хвилювання. Про причину цього згодом розповіла: — Цей образ — власність моєї бабусі по маминій лінії Євдокії Гамоти, яка жила спочатку в Грушеві. Її чоловік — мій дід Улян — не повернувся з війни. Залишившись з маленькою донечкою Варварою на руках, виходить заміж до Завидова. І разом із своїми пожитками перевозить обидва образи, з якими, як казала мама, і під вінець ішла. Їм, напевно, років 140-150… Сама пані Лариса бабусі не пригадує, бо мала лишень два рочки, коли її не стало. Але добре відклалось у пам’яті, що дві старі, в дірках ікони стояли завжди в коморі. Тому й, напевно, коли двадцять три роки назад після смерті мами продавала хату, то й гадки не мала забирати їх з-поміж інших старих речей. — А ото якось недавно базарувала в Іваничах, — з нотками хвилювання веде далі жінка, — а мені завидівські люди кажуть, що оновилася моя ікона. Хоча у цій хаті вже третя сім’я мешкає, але всі знають, чий то образ. Не втрималась — відразу поїхала на колишнє своє обійстя, аби побачити на власні очі. Початок чудодійних змін нова господиня Марія Григорівна Степанюк зауважила ще перед минулою Пасхою. А за кілька днів якось запримітивши в коморі ікону Божої Матері (друга – Христа-Спасителя – кудись зникла — А.Л.), виявила на ній зміни й вирішила забрати її до хати. Пообмітала павутиння, вимила від глини, бруду і повісила над дверима… Не пам’ятає навіть, скільки минуло часу, як образ ще більше посвітлів під золотавим промінням фону, який за довгі роки потьмянів, став майже землистого кольору. І з кожним днем робився все яскравішим. А на початку вересня ікона засяяла так, ніби хтось щойно замінив усі складові матеріалу, з якого виготовлена. Навіть восковий віночок, який, здавалось, як сказала пані Лариса, ніколи не може сам по собі відновитись, набрав яскравих кольорів, чіткішими стали його контури. Лише чорна рамка, деінде поточена шашелем, і тріснуте на ній скло промовляли про свій древній вік. — Як тільки побачили, що Божа Мати оновилась, я бігом до батюшки, а він — до благочинного, — з тремтінням у голосі розповідає Марія Степанюк. — Вони відправляють, а я стою в куточку і молюся, дякую Богу, що наслав на мою хату таку благодать…За 86 років всяке доводилось бачити, але щоб таке! Марія Григорівна погодилась на храмовий празник віддати ікону в церкву. Тішилась, що з цієї нагоди прибуло до Завидова так багато священнослужителів. Владика Михаїл після святкової літургії, служби Божої відправив біля чудотворної ікони молебень до Богородиці. Єпископ, вітаючи паству зі святом, зазначив, що оновлення ікони — визнання того, що Господь таким чином благословив село. До речі, це вже четвертий храм завидівців, який вони звели своїми силами і коштом. Три попередні знищили війни та невір’я... Настоятель церкви отець Володимир Лапінський використав нагоду, аби в присутності високоповажних гостей і односельчан подякувати тим жертводавцям, які найбільше дбають про своїх земляків, їхнє моральне і матеріальне благополуччя. Це підприємці Петро Дацюк, Олексій Сидун, Олег Хом’як, а також киянин Іван Секунда, генерал у відставці, уродженець Завидова. До речі, останній, як і сам настоятель церкви отець Володимир, того дня з рук владики за служіння церкві та громаді отримали благословенні грамоти. … Люди ще довго не покидали церковного подвір’я, заходили в храм, прикладалися до ікони, яка, вірять, має чудодійну силу. Завдяки їй їхнє віддалене село отримало, так би мовити, Божу печать — і воно повинно мати щасливу долю.
