Тварини тужать за рідним домом не менше, ніж люди, – українські біженці в Польщі

Ірина і Мурка з Оріхова Запорізької області

Пані Ірина, рятуючись від обстрілів російських окупантів, переїхала у Польщу. В наплічнику жінка привезла у дружню країну свою чотирилапу подругу, котру маленькою колись підібрала на вулиці. Каже, що виїхати їм пощастило одразу після гучних бомбардувань. Спочатку шукали притулок в Запоріжжі. Втім, там їм із Муркою житло знайти не вдалося. Відтак через кішку згодом жінка потрапила за кордон, наважившись на дальню поїздку.

– Весь наш заводський мікрорайон рятувався. Люди чекали автобус, котрий прямував гуманітарним коридором з Маріуполя через Запоріжжя, де запропонували поїздку до Польщі разом з дружинами офіцерів Азовсталі. Мурку лишити не могла. Це моя дитина. Дуже люблю котів. В Запоріжжі моя красуня навіть потрапила під приціл фотокамер на вокзалі. До Польщі ми добиралися два дні. Вона стійко терпіла дорогу: не їла, не просилась в туалет. Ми їхали, фактично, без зупинок. З нами також везли за кордон ще дві кішки та двох собак, – пригадує українка.

У Польщі вже в перший день приїзду кішка зникла. Знайти тварину допомогли поліціянти.

Як розповідає Ірина, з перших днів війни проблем із їжею для тварин не виникало. З кормом постійно допомагали волонтери, надаючи й ветеринарну допомогу за потреб. Нині часто для розмаїття раціону Ірина купує ласощі для киці, а ще – пише оповідання про котів. У Польщі, пригадує, вже в перший день приїзду її кішка зникла, зреагувавши на собак. Знайти тварину допомогли поліціянти.

– Я навіть не очікувала. Плакала. Її запам’ятали працівники на ресепшені. Це трапилось в студентському гуртожитку, куди нас розмістили в перший день. Вони викликали поліцію і Мурку знайшли. Тепер тут, далеко від дому вона однозначно допомагає мені краще  почуватися. Рідний Оріхів  зруйнований, наш дім залишився без вікон, без дверей. А тут, вона знову як вдома, – спить зі мною, чекає. А у мене є приємна турбота: її погодувати, приголубити. Коти забирають негативну енергію, лікують, – каже біженка.

Олена, Барбі та Лана з Мирнограда Донецької області

Свою виснажливу подорож до Польщі донеччанка Олена пам'ятає в деталях. З фронтового міста евакуюватися з дітьми їй пощастило після перших вибухів. Потягом з Покровська до Львова вдалося врятувати і тварин – двох сріблястих пуделів, вірних і ласкавих створінь. Евакуація була масовою: везли лежачих хворих, дітей і тварин стареньким поїздом, з незручними вузькими сидіннями.

– В  школу, де я працювала поцілила ракета. Коли пролунали перші вибухи, людей почали евакуювати. Народ буквально кинувся втікати. Була жахлива тиснява. Пасажирів з тваринами було досить багато. Рятувалися навіть з великими вівчарками. В потязі «Покровськ-Львів» перші 6 годин довелося їхати стоячи. Рухалися без зупинок. Пам'ятаю, поїзд спинився лише раз. Тварини бідні терпіли. В дорозі на них тисли, наступали їм на лапки, – розповіла жінка. 

Тут, у Польщі, нам допомагають навіть з сухим кормом для собак в пункті надання гуманітарної допомоги.

 Із сином і донькою Олена рятувала собак, яких називає повноцінними членами сім'ї. Каже, залишити тварин не могла - ті боялись вибухів, скавуліли і тряслися.  Згодом, коли випробування дорогою скінчилось, Барбі і Лана спали кілька днів, відпочивали після виснажливого шляху. На щастя, в Польщі все склалося добре: сім'ю біженців приязно зустріли, людям дали прихисток, поселили з тваринами.

– Я їх ніколи не покину, тому що вони найвідданіші істоти. Коли повертаюсь з роботи, тварини мене зустрічають і довгий час не відходять. Тут, у Польщі, нам допомагають навіть з сухим кормом для собак в пункті надання гуманітарної допомоги. Жодних труднощів із проживанням разом з собаками не було. Я шокована, що нас так прийняли! Там, де ми мешкаємо – в   хостелі для біженців, на початках навіть жили люди з великими псами, – каже Олена.

Світлана, Сергій і Боня із Запоріжжя

Шлях із козацького краю до Львова,  а згодом - до Республіки Польща, був  виснажливо довгим, розповідає пані Світлана. Жінка пригадує, як разом з чоловіком везли Боню – змішану породу Чихуахуа. Їх вихованка жалібно скавчала весь час. Вагони були переповнені людьми. Вночі і вдень потяг часто і подовгу стояв. Люди з тривогою дослухались до звуків, побоюючись обстрілів. Перетнувши кордон, першу ніч мігранти провели на вокзалі.   

Більше тижня у Польщі наша Боня відмовлялася від їжі, сумувала.

– Стояла жива черга. Ми чекали 4 години, аби зробити щеплення. Тваринам ввели вакцину від сказу, дали чіп. Паспорт на нашу Боню ми мали з України. Згодом нам довелось пересвідчитися, що домашні тварини переносять такі життєві зміни не легше, ніж люди. Більше тижня у Польщі наша Боня відмовлялася від їжі, сумувала. Нині вже призвичаїлася, – пригадала українка.                  

Пані Світлана хотіла б вже повернутися додому, але її оселя – в індустріальному районі Запоріжжя, який часто потрапляє під обстріли. Жінка каже, що відволіктися від поганих новин з України допомагає чотирилапий член сім'ї.     

Вікторія КОМЕНДАНТ.

Останні новини:

• Новий штам COVID може спричинити ще одну хвилю пандемії – ВООЗ.
• «Годували раз на день, тикали пальцем у рани». Військовий розповів про понад 100 днів у російському полоні.
• Реанімували майже 4 години: як рятували двох братів, яких витягли з-під криги на Волині (Відео).
• За добу ЗСУ ліквідували понад 800 російських загарбників – Генштаб.

Усі новини російсько-української війни – тут.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.