Курси НБУ $ 41.42 € 45.26
Волинський волонтер-капелан: «Коли в гарячій точці дізнаюся про загибель солдата, якому привіз передачу, тоді не стримую сліз…»

«На передовій прошу у воїнів 5 хвилин уваги, спрямовую їхню увагу до Біблії, наголошуючи: «Ми є люди Світла, Добра».

Фото з архіву Олександра ВЕСЕЛОГО.

Волинський волонтер-капелан: «Коли в гарячій точці дізнаюся про загибель солдата, якому привіз передачу, тоді не стримую сліз…»

Про це сказав під час відвертого інтерв’ю волонтер-капелан Олександр Веселий із Нововолинська Волинської області

На другий день вторгнення уже допомагав біженцям на кордоні

«Зловити» цього молодого чоловіка було непросто. Він постійно у поїздках, у русі, на телефоні…

Нарешті – знайомство в редакції. Олександр Веселий явно не підтверджує свого прізвища – насправді він серйозний, зосереджений, зібраний і весь – у своїх думках. Уже згодом під час бесіди в його очах інколи з’являються веселі іскорки.

З 2014 року Олександр – християнин віри євангельської Церкви Святої Трійці, де служить відомий у Нововолинську й далеко за його межами авторитетний пастор Володимир Грицак. Це, як сам наголошує, також вплинуло на те, що почав активно допомагати армії.

Олександр Веселий – уродженець Дніпродзержинська (Кам’янського), його тато працював робітником на підприємствах міста, мама – педагог. Одружившись із волинянкою, переїхав до Нововолинська. Тут, як зазначив, покаявся, охрестився, пустив коріння. Шахтарське місто вже стало для нього другою малою батьківщиною.

Коли вже розпочалася повномасштабна війна, повністю перейшов на українську, і в цьому бачить Господній промисел.

Олександр розповів, що швидко освоїв українську мову, хоч виріс там, де переважало російськомовне середовище. Зазначає, що й раніше час від часу старався спілкуватися державною. А коли вже розпочалася повномасштабна війна, повністю перейшов на українську, і в цьому бачить Господній промисел.

Він – із тих волонтерів, чия діяльність пов’язана з багатьма ризиками, оскільки чоловік часто їздить на передову. Буває, що тільки повернувся з «нульової» позиції, а тут треба знову завантажуватися і їхати.

– З чого все розпочиналося? – цікавлюся.

– На другий день повномасштабної навали я взяв 30-літровий термос чаю, бутерброди і поїхав до прикордонного переходу «Устилуг – Зосін» роздавати це дітям і жінкам, які десятки годин стояли в довжелезних чергах, – розповів Олександр. – Наша церква відразу почала опікуватися переселенцями з Миколаївщини, інших південних і східних регіонів. Я ж майже два місяці щотижня здійснював по дві ходки на Південь – привозив людей, яких війна зірвала з рідних місць. Водночас побачив, що військові потребують також допомоги, і на мій перший поклик масово відгукнулися члени нашої християнської громади, нововолинці, мешканці навколишніх сіл. Працюємо єдиною командою, і це дуже надихає. Хто що може, скільки може – 50, 100 гривень на заправку автомобіля, інші потреби – дають без вагань. І з цих маленьких струмочків за годину-дві наростає потужна ріка допомоги.

Нині, зазначає співрозмовник, вона ніби трішки зміліла – можна зрозуміти: люди втомилися, у когось в сім’ї є втрати. На жаль, на фронті загинув і товариш Олександра Вадим Іванов...

Однак волонтер впевнений, що в нас ніколи не переведуться такі люди, як підприємець Микола Васильчук, який сказав: «Сашко, завжди підходь, як зможу – так підтримаю». 

І щедрих доброзичливців на Волині немало.

«На таких, як Веселий, тримається волонтерський рух»

Знаючи, що Олександр виконує ще одну непросту місію, запитую:

– Ви працюєте на фронті ще й капеланом?

– Так. І до цього спонукали знову ж таки війна й волонтерські поїздки у зону бойових дій, спілкування з воїнами. Я зрозумів, що без цього не обійтися. Побачив, що хлопці – наші бійці – потребують бесід про мирне життя, підтримки, душевної поради у непростій воєнній обстановці. Роздавши генератори, одяг, продукти, передачі від рідних, прошу п’ять хвилин їхньої уваги. Іноді й цього часу достатньо, а буває, якщо дозволяє ситуація, дуже часто розмова точиться і довше.

– Про що найчастіше говорите із солдатами? – уточнюю.

– Спрямовую їхню увагу до Біблії – тут, зазначаю, можна знайти відповіді на всі запитання. Кажу завжди одне: «Йде страшна війна з нелюдами, нам на долю випало їх зупинити. Ми є люди Світла, Добра». І закликаю: «Не грішіть, не мародерствуйте. Як би важко вам не було, проявляйте гуманність. Перемога буде за нами!». І це спрацьовує.

– Чи не важко морально, адже у волонтерській діяльності є багато різних моментів…

– Тішиться душа і серце, коли привезеш солдатам усе, що замовляли, коли бачиш їхні усміхнені обличчя. Їдеш назад – і в дзеркало заднього виду спостерігаєш порожній бус – значить, виконав потрібну місію. Тоді забуваєш про втому, якісь інші негаразди й плануєш наступну поїздку.

І найважче, коли прямуєш на Схід, маєш конкретні локації для доставки передач воїнам від рідних, а тобі телефонують, що в госпіталі хтось із них помер або загинув. Тоді зупиняєшся, з’їжджаєш на узбіччя – і плачеш…

Відомий волинський волонтер Валерій Курстак, розповідаючи про співпрацю з Олександром Веселим, зазначив:

– Сашко – порядний і безстрашний, постійно вирушає туди, де найважче, – майже в зону бойових дій. Йому можна довірити будь-яку справу. Ось і зараз він якраз повіз п’ять машин нашим бійцям. На таких і тримається волонтерський рух.

* Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs).

Читайте також: «Француз Ксав’є Пако збирається збудувати на Волині фабрику з виробництва інвалідних візків».

Реклама Google

Telegram Channel