ПІСЛЯМОВА ДО ТРАГЕДІЇ: КОМУ І ЯК СПІВЧУВАЮТЬ

Кажуть, що немає тяжчої муки, як батькам втратити дитину. Про це думаєш кожен раз, коли нині проходиш через фойє центрального корпусу Національного університету ім. Лесі Українки, де при вході розміщені співчуття старшому лаборанту Оксані Грицай з приводу трагічної загибелі єдиної доньки, студентки філологічного факультету Олесі, які висловили ректорат, профспілкові комітети, колектив інституту фізичної культури та здоров’я. Горю матері не зарадиш, але людяна підтримка свого працівника, розрада швидше заліковують рани

Олександр НАГОРНИЙ


Дорожня трагедія, яка сталася 4 листопада цього року ввечері в селі Дачне Ківерцівського району і в якій загинула не тільки ця дівчина, а ще п’ятеро осіб, і досі на устах в людей. Нагадаємо, що водій новенького автомобіля «Мерседес-Бенц S-550» Ігор Сидор, як констатували автоінспектори, «через неуважність та необережність» зіткнувся з причепом автомашини ЗІЛ-130, який їхав у попутному напрямку і був завантажений щебенем. Кажуть, що автомобіль вагою 2,5 тонни від удару в причіп злетів у повітря і впав на ВАЗ-2107 з людьми, який рухався назустріч.
Можна лише здогадуватись, з якою швидкістю і «необережністю» їхав цей «Мерседес», якщо він начебто катапультувався. Водій іншого автомобіля «Мерседес-Віто» зумів загальмувати при зіткненні. На щастя, не постраждав і водій ЗІЛа. Три пасажирки автомобіля ВАЗ та його водій загинули на місці пригоди. Так само трагічно обірвалось життя вже згадуваної молодої дівчини, яка перебувала в салоні «Мерседеса», а його водій від тяжких травм помер у лікарні.
Розповідають, що жертв могло б бути набагато більше, але маршрутка, яка йшла попереду автомобіля ВАЗ, напхана в цю вечірню пору пасажирами, встигла проскочити. За фактом ДТП порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України, яка розслідується відповідним відділом СУ УМВСУ в області. Ось така трапилася страшна дорожньо-транспортна пригода з тяжкими наслідками, подібні якій, слава Богу, не часто трапляються.
У двох номерах нашої газети було видруковано ряд повідомлень про співчуття від обласної влади, медиків, окремих громадян головному лікарю обласної клінічної лікарні Івану Сидору з приводу непоправної втрати – трагічної загибелі сина. На похорони зійшлося багато відомих людей. І це цілком зрозуміло, бо досвідченого лікаря та адміністратора знає і цінує населення області, це вияв поваги до людини, яка рятує інших, бажання розділити родинне горе.
Однак наші читачі звернули увагу на деякі особливості владного співчуття. Люди телефонували в редакцію, при зустрічах запитували, чому обласні керівники таким же чином не поспівчували рідним та близьким інших безневинних жертв трагедії. На цю обставину, виявляється, звернуло увагу досить багато людей, як і на те, що інші четверо загиблих є працівниками однієї організації – Волинської філії УДП «Укрінтеравтосервіс», яка знаходиться у Ківерцях, а її пункти автомобільного сервісу розміщені на території Волинської та Рівненської областей і забезпечують комфортний рух міжнародного та міжміського автотранспорту.
Загибель кількох працівників з державної організації не повинна б пройти поза увагою влади. Чи це поділ, як кажуть, на простих людей і більш знаних, іменитих? Чи, можливо, вплинули якісь обставини ДТП на вияв співчуття? Не хочеться згадувати, але подібне вже зустрічалося, коли високопосадовець з Луцька, будучи за кермом, потрапив в аварію, в результаті чого загинули молоді хлопці, була травмована пасажирка, і так само влада та преса переживали лише за здоров’я чиновника, що принаймні дивувало.
Директор філії Микола Касьян був небагатослівним – надто тяжкий удар для колективу. Триває службове розслідування комісією територіального управління Держгірпромнагляду в області, будуть вирішені питання компенсації, відшкодування збитків рідним. Організація взяла на себе похорони загиблих. Микола Васильович про своїх працівників висловився таким чином:
– У мене немає слів, щоб передати жаль за людьми, з якими я починав цю справу, яким довіряв і вони ніколи мене не підводили. Тільки найкращі слова поваги я можу сказати про головного бухгалтера Тамару Дембіцьку, з якою почав працювати в 1979 році, бухгалтера-касира Тетяну Черепушко та бухгалтера Тетяну Михалік, котрі прийшли на підприємство молодими спеціалістами і швидко завоювали авторитет в колективі, досвідченого водія Валентина Онищука. Їх проводжали в останню путь не тільки волиняни, а й делегації автосервісної галузі з Одещини, Закарпаття, Буковини, Львівщини, Полтавщини, нашого центрального офісу, бо вони заслужили повагу своєю працею і ставленням до людей. Вічний їм спокій.
Ятрити рани рідним і близьким не випадало, тим більше, що навколо ДТП поширюється багато чуток. Але ось з шістнадцятилітнім Олександром Михаліком, учнем четвертої місцевої школи, разом з практичним психологом Іриною Оришкевич все ж ми побесідували, адже хлопець залишився сиротою. Прийти у квартиру-пустку – це й для дорослого велике випробування. Відразу з Любешова приїхав його дядько Володимир Михалик, який запропонував хлопцеві перебратися в селище і жити в його сім’ї. Однак юнак вирішив, що не залишить Ківерці, де відчуває підтримку родичів і педагогів. З ним ночує бабуся. Опікується ним хресна мати Вікторія Бродюк. А на дев’ятий день загибелі мами в церкві разом з ним були вчителі.
У ківерцівській районній газеті “Вільним шляхом” голова райради Андрій Манько і голова райдержадміністрації Леонтій Кричкевич повідомили про трагічну звістку і висловили співчуття рідним та близьким покійних. Зворушливі слова інших людей: Олександрові – від учнівського та вчительського колективів, рідним Тамари Дембіцької – від сусідів, родичам Валентина Онищука і Тетяни Черепушко – від однокласників попередніх випусків школи. Як кажуть, світ не без добрих людей. Співчуття тоді щире і цінне, коли не думають про ранги, посади, чини, а лишень горюють від втрати доброї і дорогої людини.