Курси НБУ $ 41.04 € 44.69
Два перстені. Історія на вечір

«А обручки закопайте на батьковій могилі й попросіть прощення у покійного…».

Фото із сайту ukr.media.

Два перстені. Історія на вечір

Якби то знаття, що цього не варто було робити! Чула ж від людей, але не йняла віри. Бо люди різні байки вигадують. І якби почати усім цим перейматися…

Марина овдовіла у неповних сорок. Коштовним дарунком від подружнього життя, її надією і долею був син Андрій. Хлопець видався славний характером, вродою і розумом.

На останньому курсі завітав додому з гарненькою дівчиною.

– Мамо, знайомтеся: це – Оксана, моя наречена. Ми навчаємося разом.

Марині майбутня невістка сподобалася.

– Що ж, діти, будемо готуватися до весілля.

– Зачекайте, мамо, треба спершу закінчити університет.

– Ну тоді восени робитимемо весілля. Ми з твоїм татом, Андрійку, також цієї пори побралися. І були щасливі.

Марина планувала, скільки гостей потрібно запросити. І скільки це буде коштувати. Міркувала, на чому можна бодай трохи зекономити.

– Андрійку, я зберегла татову обручку. Аби не витрачати зайвих грошей, занеси її в ювелірну майстерню, хай переділять навпіл. Буде два перстені. Поглянь, яка вона широка. Колись такі були в моді.

Син так і вчинив.

– Гарні твої діти, Маринко, – раділи родичі, друзі, сусіди. – Якби був живий Володя…Він усе бачить із небес. І тішиться…

Спогади про чоловіка ятрили та гріли Маринину душу. Такого, як її Володимир, більше немає. Тому й не змогла відповісти взаємністю комусь іншому. Син схожий на батька, і їй цього достатньо.

– Мамо, – змовницьки прошепотів Андрій, – незабаром ви станете бабусею. Оксанка вагітна.

– Кого чекаємо: хлопчика чи дівчинку?

Коли людина помирає, їй належить дати одяг, іконку й перстень, якщо була у шлюбі. А ви залишили обручку собі. Гріх узяли.     

– Оксанка – доньку, я – сина. Отож треба двійню, – жартував Андрій. – Ми не хочемо знати наперед, хто народиться.

– Правильно, кого Бог пошле…

Першу дитину Оксана не виносила. Другу – також. Лікарі розводили руками. Начебто все гаразд, але… Незабаром родину спіткало нове лихо: син потрапив в аварію. Одужував довго і тяжко.

Втретє Оксана завагітніти не могла. Марина втратила спокій. Не розуміла, звідки ці напасті. За які гріхи? Андрій ставав нервовий. Оксана сумувала. Дитина могла б зберегти їхню сім’ю.

– Маленьке диво, золотий промінчику, галасливе сонечко, ми чекаємо тебе і вже любимо. Доленько, змилуйся, – шепотіла Марина, наче молитву, наче заклинання.

А журавлі носили легенькі сповиточки до інших родин. Люди радили:  піти до ворожки чи екстрасенса: може, пороблено чи позаздрив хтось…

– Будемо, сину, шукати забороненого ліку.

– Не вірю я в це, мамо.

– І я не вірю. Але спробувати треба.

…Під горою жила та, «котра всім допомагає». Стежку до її оселі нараяли й Андрієві з Оксаною.

Подружжя тихенько постукало у двері.

– Зачекайте, – пролунало у відповідь. – Не переступайте через поріг. Спершу зніміть свої обручки. Вони – мертві…

Здивовані, вони поклали персні на землю біля входу.

– Не хвилюйтеся, їх ніхто не забере.

Та, «котра все знає», повідала:

– Коли людина помирає, їй належить дати одяг, іконку й перстень, якщо була у шлюбі. А ви залишили обручку собі. Гріх узяли. І пішли з цим гріхом до вінця. Тому й переслідують вашу родину біди. Мусите молитися. А обручки закопайте на батьковій могилі й попросіть прощення у покійного. Чужий перстень – чужа доля. Купіть собі нові обручки. Освятіть  їх у храмі, розкажіть священнику все. Ви будете щасливими…

Марина вклякнула перед чоловіковою могилою:

– Пробач, Володю, не знали ми.

– Повертаємо, тату, тобі твоє, – Андрій загорнув золото у землю.

… Первісток в Оксани з Андрієм народився восени. Син.

Реклама Google

Telegram Channel