Увесь цей час мати Олександра – Людмила Андріївна молилася про повернення сина додому. І ось – тепла зустріч!
«Мамо, не плач – все позаду»: громада на Волині зустріла вдома свого воїна після полону
Напередодні Великодня у рамках обміну військовополоненими вдалося повернути з ворожої неволі Олександра Самрука зі Скулина. Цій звістці раділи всією громадою
Увесь цей час Олександр перебував на реабілітації, а кілька днів тому повернувся додому. Привітати захисника на рідній батьківській землі прийшли сільський голова Віталій Кашик, секретар сільської ради Павло Кухта, фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Лілія Синюк, староста Людмила Бойчук, директорка Скулинського ліцею Олена Коваль разом із школярами. Зустріч була дуже теплою.
Олександра мобілізували наприкінці 2024 року. Два місяці тривало навчання на полігоні, далі – передова. Служив в одній із механізованих бригад. На полі бою воїн отримав поранення – наступив на міну.
У полон військовослужбовець потрапив у селі Дачне, що на Донеччині. Росіяни утримували пораненого Олександра два місяці. Увесь цей час, розповідає мати солдата Людмила Андріївна, молилася про повернення сина додому.
Олександр Самрук розповів, що досі не вірить, що нарешті вдома.
Сільський голова тепло привітав звільненого захисника з поверненням, поцікавився станом його здоров’я та самопочуттям, подякував за захист Батьківщини, мужність і витримку та запевнив, що громада завжди – поруч: «Твоє повернення – це одна з найбільш радісних подій у нашій громаді за останній час, адже всі ми хочемо, аби наші захисники поверталися додому живими та були звільнені з кривавих рук ворога, – мовив Віталій Леонтійович. – Підтримаємо, чим зможемо, на постійному зв’язку – наш фахівець Лілія Леонідівна, яка допоможе адаптуватися до цивільного життя, надасть необхідні консультації. Відпочивай, набирайся сил, насолоджуйся спілкуванням із близькими».
Олександр Самрук розповів, що досі не вірить, що нарешті вдома, а коли під’їжджав до рідного села і побачив напис на дорожньому знакові, то захотів сфотографуватися біля нього, аби закарбувати цей момент.
Мати Героя говорить зі сльозами на очах, а він підбадьорює: «Мамо, не плач, все позаду». «То вже сльози радості», – відповідає вона.
Неможливо уявити, скільки сліз пролито через війну. Мабуть, цілі океани… Хочеться, аби по щоках українських матерів, дружин, дітей, батьків текли лише сльози щастя.
Леся КВІТКА.
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
Читайте також: Ветеранка з Волині знайшла нове покликання – і допомагає іншим знайти своє.
