«Бережи мої очі, люба…»

Усіх, крім одного хлопця, що був поруч завжди. Його голос – лагідний, як весняний вітер, його турбота – щира, як мамина молитва. Вона не бачила його, та серцем знала: любить він її по-справжньому. І вона казала:

– Якби хоч раз подивитися на світ – я б відразу вийшла за тебе заміж...

Минув час. І сталося диво – знайшовся хтось, хто подарував дівчині свої очі. Вона побачила небо, квіти, дощ на вікні, усмішки людей... І нарешті – свого нареченого.

Та коли побачила, що він сам – сліпий, скам’яніла. І відвернулася:

– Пробач, але я… не можу.

Юнак тихо пішов. А потім залишив їй записку:

«Бережи мої очі, люба. Бо я віддав їх тобі з любов’ю».

Ось так змінюється серце людини, коли змінюється її точка зору. Бо легко забути, хто був поряд, коли весь світ був темрявою. І хто обіймав, коли всі тікали.

«Якби хоч раз подивитися на світ – я б відразу вийшла за тебе заміж...» 

Життя – це дар.

Тож перш ніж буркотіти – зупинись на мить.

Перш ніж сваритися на дитину – згадай тих, хто молиться, щоб Бог нагородив їх даром батьківства.

Перш ніж жалітися на чоловіка чи дружину – згадай самотніх, що лягають спати з молитвою: «Господи, пошли мені когось...».

Перш ніж бурчати через їжу – помисли про того, хто не їв уже кілька днів.

Перш ніж лаятися через розкидані іграшки – пригадай, скільки дитячих кімнат стоїть порожніми…

Перш ніж сваритись через безлад у домі – подумай про тих, у кого немає даху над головою.

І перш ніж казати: «Набридла ця робота!» – згадай тих, хто щодня переглядає вакансії з надією.

Ми забуваємо, наскільки багаті… Поки не втратимо.

Не поспішай осуджувати, не поспішай злитися. Бо ніхто з нас не святий. І всі ми – тимчасові мандрівники.

А коли сум обіймає, коли світ здається тьмяним – усміхнись. І скажи: «Дякую, Господи, що я живий… І маю очі, щоб це побачити».  

Марія МРІЯ, zyttia.org.