СВЯТИЙ МИКОЛАЙ

Ім’я святителя Миколая вшановується і на Сході, і на Заході. Країни, в яких він ніколи не бував, вважають його своїм заступником і покровителем. Молитовного клопотання святого Миколая перед Богом просять хворі, подорожуючі, скривджені. Матері моляться до нього за своїх дітей, учні шукають його допомоги. Всі вважають святителя близьким, доступним, швидким помічником, другом і охоронцем у бідах. Ким же був Мирлікійський святитель?
Народився св.Миколай близько 280 року в місті Патарі в Малій Азії у благочестивій християнський сім”ї Феофана і Нони. Вже змалку був набожним: уникав світських веселощів і любив бувати у Божому храмі. Нарешті вирішив повністю присвятити себе Богові й прийняв чернечий постриг. Після смерті своїх батьків Миколай залишився спадкоємцем їх великого маєтку, який в ім’я Ісуса Христа потай роздав бідним. Його дядько – єпископ Патару — переконав його прийняти сан священика. Відтоді святий Миколай допомагав усім, хто потребував його ласки.
Пізніше він вирушив до Палестини поклонитися святим місцям. Відвідавши найголовніші святині християнства, вирішив усамітнитись і стати пустельником. Та неземний голос зупинив його і наказав повертатися додому. Повернувшись у Лікію, святитель, прагнучи відлюдного життя, вступив у монастир “Святий Сіон”. Та Господь знову провістив йому інший шлях. Святий почув слова: “Миколаю, не тут та нива, де ти повинен принести плід, якого очікую Я. Повертайся в світ і хай буде прославлене у тобі Ім’я Моє.” У видінні Христос подав йому Євангеліє в дорогій оправі, а Пресвята Богородиця – омофор(елемент єпископського облачення).
І справді, після смерті архієпископа Іоана Миколая було обрано єпископом міста Мири. Сталося це після того, як одному з владик Собору, де вирішувалося питання обрання нового архіпастиря, у видінні було вказано на Божого вибранця – майбутнього святителя. Та навіть у архієрейському чині Миколай залишався прикладом смирення, доброти, милосердя. Він носив простий одяг, їв один раз на день, пив лише воду, не прагнув до розкоші, молячись, недосипав ночей.
Під час гоніння в Римській імперії на Церкву Христову святитель Миколай був кинутий до в’язниці. Та він не лише мужньо зносив ув’язнення, але і надавав моральну підтримку іншим християнам: допомагав їм витримати катування, кайдани, голод і холод. За царювання Костянтина Великого святий Миколай був відпущений із ув’язнення і повернувся до своєї пастви.
У 325 році святий Миколай був присутній на першому Вселенському Соборі, де ревно захищав православну віру.
Помер великий святитель у грудні 343 року. Тіло його було поховане в соборному храмі міста Мири, а пізніше перенесене в італійське місто Барі. Святитель і сьогодні продовжує свою місію на землі . Таку владу дає Господь тим, хто жив не лише для себе, а присвячував своє життя служінню людям. Багато віків лежать у гробниці святі останки Миколая Чудотворця. І досі з костей Божого угодника безперервно витікає запашне миро – прозора масляниста речовина. Це освячене миро, ці святі мощі дотепер є джерелом Божих чудес. У місті Барі є навіть особливий журнал, який виходить кілька разів на рік. Він сповіщає всі випадки зцілень від хвороб та інші знаки того, що Миколай продовжує свою святу діяльність на землі.
Ми інколи гадаємо, що нам дуже далеко до святих людей, нам важко обрати їх собі за приклад для наслідування. Адже вони – святі, вибрані Богом, люди надзвичайні. Насправді їхня відмінність від нас лише в тому, що вони наважилися відповісти на Божий заклик, який звернутий до кожного з нас. Нема поміж нас вибраних і не вибраних. Але Господь із сумом говорить, що багато покликаних, та часто вони виявляються недостойними. Він кличе усіх, але мало тих, хто відгукується на цей заклик.
Для того, щоб почати служити своєю любов’ю Господу, не потрібно великих подвигів. Будівля нашої душі зводиться з невеликих цеглинок – щоденних добрих справ. Прощена образа, прояв терпіння в труднощах, трошки поваги до людей, трошки доброзичливості, втішити засмученого, помолитись за інших, відвідати хворого, дати хліба убогому – Христос це вважає дуже важливим, бо це зроблено з любов’ю до Нього.
Андрій і Наталія РОТЧЕНКОВИ, викладачі Центру християнського виховання дітей та молоді при Волинській духовній семінарії.