Ми не «переростаємо» потребу в любові, дружбі чи увазі – з роками ми потребуємо цього ще більше.
«Чому нам так потрібні люди, коли ми старіємо?»
У молодості світ здається гучним, переповненим і нескінченним. Люди приходять і йдуть, двері скриплять від постійних візитів, а за рогом завжди чекає щось нове – нові обличчя, нові дороги, нові початки
Та з роками цей шум стихає. Телефон дзвонить рідше. Гості приходять не так часто. А дім, у якому колись лунав сміх, тепер частіше зберігає тишу.
І тоді розумієш: старість приносить не роки – старість приносить відстань.
Коли мамі виповнилося вісімдесят, вона переїхала до невеличкого будинку. Затишного, з маленьким садом і кріслом-гойдалкою біля вікна. Вона сказала: «Мені вже багато не треба – тільки трохи спокою».
Але за кілька місяців, приїхавши до неї, я побачив щось інше в її погляді. Не сум… радше тишу, що оселилася всередині.
Вона зізналася, що їй бракує дрібниць – звуку кроків у коридорі, стукоту посуду на кухні, навіть дрібних суперечок через нісенітниці. А потім промовила фразу, яку я пам’ятаю й досі: «Ти не помічаєш, скільки людей наповнюють твоє серце, доки в кімнаті не стане занадто тихо».
Того вечора я довго думав про це. У молодості ми так прагнемо простору. Кажемо: «Мені потрібен час для себе» або «Хочу трохи тиші».
Старість приносить не роки – старість приносить відстань.
Але в старості нас тримає при житті не тиша – а присутність.
Не просто розмова. А відчуття, що ти комусь належиш. Що хтось про тебе згадує, хоче почути твій голос, пам’ятає твої історії.
Відтоді в мене з’явився ритуал. Щонеділі після обіду я навідую маму. Іноді ми печемо щось солодке. Іноді просто сидимо, дивлячись у вікно на пташок. Але щоразу перед тим, як я йду, вона бере мене за руку і каже: «Ти навіть не уявляєш, як багато це для мене означає».
Людська близькість – це ритм життя, тихий пульс, який нагадує, що ми досі важливі. Ми не «переростаємо» потребу в любові, дружбі чи увазі – з роками ми потребуємо цього ще більше.
Бо коли ми старіємо, зникає не сила в руках – звужується наш світ. І кожен дзвінок, кожен візит, кожна спільна хвилина знову розширює його, впускаючи більше світла.
Тож подзвоніть батькам. Запитайте, як справи в сусіда. Зустріньтеся на каві з другом, якому давно обіцяли.
Бо настане час, коли найбільшою цінністю стане не подарунок, не подія, не слова, а просто – чиясь присутність.
Микола ДОБРИЙВЕЧІР, zyttia.org
Читайте також: «У місті на Волині працює резиденція святого Миколая».
