Таксистка з України у Польщі: «Знайшла свободу там, де не чекала»

«Моя робота – це не просто перевезення з точки А в точку Б»

Колись я вважала роботу таксистом принизливою. Життя вчить не бути категоричною. Сьогодні я – таксистка бізнес-класу у Варшаві, і за кілька місяців роботи відкрила для себе новий безмежний світ. У якому можна бути матір’ю дитини з аутизмом, самостійно заробляти на життя, відчувати себе господинею свого часу. А ще – бути свідком людських історій.

«Можете нам допомогти?», – чую із заднього сидіння голос вагітної пасажирки. Поруч із нею – її чоловік, вони щойно вийшли з УЗД, але ще не знають стать майбутньої дитини. У руках дівчини – закритий конверт. Моє завдання – зазирнути у цей конверт, прочитати, якої статі дитина, передати інформацію продавчині квітів і забрати у неї відповідний букет. Вже за 10 хвилин схвильована пара розкриває обгортку, бачить хмарину блакитних гортензій, і зойк їхньої радості викликає в мене мурахи на шкірі. Після двох дівчат вони мріяли про хлопчика! Протягом усього дня після цього я усміхаюсь за кермом свого Mercedes, розуміючи: моя робота – це не просто перевезення з точки А в точку Б. Це дотик до людських доль.

«Ніби везеш клієнтів, а знаходиш власний шлях»

Мій шлях до професії почався з того, що колишній чоловік залишив мені Mercedes E-класу й подав ідею: «Спробуй попрацювати в таксі, поки діти в садку та школі». Я задумалась, що це не така вже й погана ідея – отримувати гроші на картку після кожного робочого дня. Тим паче, що я довго не могла знайти постійну роботу з контрактом, адже мій молодший син – з аутизмом, він ходить до терапевтичного садка, і у нас ну дуже специфічний графік…

Щоб працювати таксистом у Варшаві, треба накатати 100 економ-поїздок, заробити хороший рейтинг (не нижче 4.85), і тільки тоді це стане можливим… Але ось поїздки накатані, рейтинг відповідає вимогам, і мені дозволяють перейти на новий рівень перевезень. Я купую собі декілька однакових білих сорочок. Адже тепер становище зобов’язує.

Заміж за тебе піду, коли спалиш свій паспорт і тричі крикнеш «Слава Україні!» перед вашим посольством».

У таксі комфорт- і бізнес-класу можна заробити до 4 тисяч євро на місяць, а в економі – до 3 тисяч євро. Але це за умови, що працювати доведеться 12 годин на день без вихідних. Найбільший попит на таксі в ніч з п'ятниці на суботу, коли люди відпочивають і розслабляються.

Особисто у мене немає можливості так працювати, бо я сама виховую дітей і шукала в таксі насамперед вільний графік. Якщо діти хворіють, я не працюю і нічого не отримую. Таксуючи з ранку до 13:00 і зрідка ввечері, можу заробити близько тисячі євро на місяць.

Навіть не віриться, що колись вважала цю роботу принизливою. Зараз розумію, що гідність не в назві професії, а в тому, як ти її виконуєш і яку свободу вона тобі дає. Ніби везеш клієнтів, а знаходиш власний шлях. І це – найцінніша поїздка.

Перші побачення у таксі

Особисто я завжди замовляю таксі економ-класу. Мені якось шкода грошей на поїздку «бізнесом». Але тих, кому не шкода, чимало. Здебільшого послугами бізнес-таксі користуються жінки – з міркувань безпеки. А також хлопці, які замовляють таксі для дівчат, з якими познайомилися на тіндері. Вони зустрічають їх біля будинку й на хорошій автівці їдуть в кіно або ресторан. По дорозі, звісно, молоді люди жваво розмовляють, і я мимоволі чую їхні діалоги.

Якось везла пару: львів'янка й росіянин, який багато років тому виїхав до Варшави. Зі мною він розмовляв польською, а з нею… українською. Із розмови я зрозуміла, що він вчить українську, бо інакше вона відмовляється з ним зустрічатися.

«От бачиш, а казав, що не зможеш, – посміхнулася до нього дівчина. – Але заміж за тебе піду, коли спалиш свій паспорт і тричі крикнеш «Слава Україні!» перед вашим посольством».

Як поляки ставляться до водіїв з України?

Краще, ніж я думала. Поляки часто замовляють поїздки «комфортом» або «бізнесом». Це близько 40% моїх пасажирів. Саме поляки найчастіше роблять компліменти автівці, їм дуже подобаються «мерседеси». Часто залишають чайові 5−20 злотих. Коли розраховуються готівкою, дрібну решту не забирають.

Бо є ті, хто вимагає її буквально до гроша. Навіть коли везеш людину в аеропорт, женеш, бо вона запізнюється, лічильник показує 52,20 злотих, і я маю дати решту зі ста, а в мене тільки купюра 50, деякі іноземці просять поїхати і розміняти гроші. Звісно, я в таких випадках уступаю сама. І трохи дивуюсь.

Одного разу підвозила поляка, який всю дорогу засипав мене компліментами. А ще сказав, що українки переживуть навіть ядерну війну, бо завжди знають, що робити і як вижити в нових обставинах.

За моїми спостереженнями, бізнес-класом їздять переважно добре налаштовані, відкриті до світу пасажири. Натомість у таксі економ-класу мені зустрічався зовсім інший контингент. У мене виривали кермо, розповідали, куди я маю їхати, говорили неприємні речі.

Якось везла бізнес-класом з аеропорту польського пілота й трохи заблукала, бо навігатор не туди мене повів. Знаю, що пасажири цього дуже не люблять, тому приготувалася до зауважень чи скандалу. Натомість чоловік раптово посміхнувся і сказав: «Я покажу вам, як їхати. Шкода, що я у своїх пасажирів не можу запитати дорогу».

Юлія ЛАДНОВА,  Sestry.