Капелан з Волині: «У війську воїни перестають бути атеїстами чи байдужими до релігії»

Камінь-каширський декан, настоятель парафії Святителя Миколая Чудотворця в місті Камені-Каширському протоієрей Володимир Мицько дійшов до екватора віку: 13 липня йому виповнилося п’ятдесят.

– Взагалі-то я вважаю, що віковий екватор у мене вже минув, – міркує душпастир. – Не думаю, що на схилку літ буде стільки завзяття, аби так активно служити Господу й людям.

А парафіяни храму, де настоятелем отець Володимир, вірять, що і в сто літ він дивуватиме плідною діяльністю. Адже його небайдужість до проблем суспільного і духовного життя справді вражає. Він став капеланом ще до того, як офіційно у 2017 році ця посада була запроваджена урядом в українському війську. З початку АТО, в 2014 році, він кинувся у вир волонтерської діяльності, постійно возив на передову необхідні для армії речі. Приклад жертовної діяльності заохочував вірян Каменя-Каширського згуртуватися навколо конкретної допомоги воїнам.

Місто на Волинському Поліссі стало для отця Володимира рідним, хоча, як уродженець древнього Дрогобича, вважає себе патріотом не тільки двох міст, а й усіх поселень України, де побував – Ірпеня, Бучі, Куп’янська, Маріуполя, Мар’їнки, Троїцького…

– Згідно з моєю капеланською посадою мені належить мати зброю, – ділиться думками священник, – проте вона необхідна у випадку рятування побратимів від загрози. Тоді я готовий її використати. Але вогнепальна сила – ніщо проти дії Хреста і Божого Слова. Архангел Михаїл має зброю – меч. А духовна зброя – це молитва проти нечисті, яка на нас напала. У війську воїни перестають бути атеїстами чи байдужими до релігії.

Власну небайдужість до церкви юний Володимир проявив ще у шкільні роки, відвідуючи місцевий храм. І хоча його батько Дмитро бачив сина професійним військовим (бажав, щоб той пішов його стопами), Мицько-молодший надав перевагу служінню Господові. Доля занесла до Луцька, де завершив навчання у Волинській православній богословській академії, знайшов свою половинку – дружину Оксану, медика. А панотець теж лікує людей, акцентуючи увагу на духовних питаннях. Нині він у званні капітана є заступником командира бригади з духовно-релігійних питань.

 Щире слово пастиря чекають бійці в кожному підрозділі. Сповідь відбувається не тільки при відповідному обряді, а й у простій щирій розмові в окопі чи деінде. Воїни мають потребу відверто поділитися з капеланом сокровенним, особливо на межі емоційного зриву.

Bогнепальна сила – ніщо проти дії Хреста і Божого Слова.

– Колись мав розмову з одним хлопцем. І ось довелося зустрітися  з ним через кілька місяців, – пригадує отець Володимир. – Він зізнався мені, що я врятував йому життя, бо був за крок до самогубства…

 Конкретно зміст розмови отець вже й не пригадує. Головне, чим оперував тоді, – Божим Словом, Євангелієм. Це і є той животворний матеріал, що сильніший від будь-якої сучасної зброї, найвагоміший аргумент повернення віри в людське життя.

Висвяту в духовний сан Володимира Мицька у 2001 році здійснив митрополит Луцький і Волинський Яків Панчук – благословив його на подальший шлях. Тоді ж священник отримав парафію в Камені-Каширському, з недобудованим храмом Святителя Миколая. За чверть століття духовного служіння вдалося змінити не тільки стан Божого дому, а й світогляд містян.

 – Спочатку, на перших Літургіях були присутні три десятки прихожан, з якими довелося продовжувати зодчі роботи. Тепер на службу приходять тисячі, – ділиться враженнями панотець.

 Щось змінювати в особистому житті протоієрей не збирається, а ось змінити якість життя вірян, наповнити його повноцінним духовним змістом – це і є його покликання перед Господом. Про тимчасовість земного буття знаємо достеменно, але тимчасово покликаний (лише на місяць) на посаду капелана в один із військових підрозділів, отець Володимир залишився там до сьогодні, оживляє спраглі душі воїнів Божим благодатним словом.

 – Зараз я в Камені-Каширському, і лише тому, що маю серйозну операцію й перебуваю під лікарським наглядом. Тільки твердо стану на ноги – відразу у військову частину. Мене і всіх наших бійців рятує віра у Господа й віра в перемогу.

Капітан-капелан виробив для себе чітку лінію діяльності серед військовиків. Насамперед не намагається комусь подобатися за рахунок поступливості й догідливості, тримає тверду позицію. Зустрічаючись із різними поглядами на християнську релігію, отець має власну зброю – переконання.

– У найважчих нюансах діалогу знаходяться вагомі слова, які линуть від самого Всевишнього, – зізнається отець Володимир. – За це я Йому дуже вдячний і розумію власну причетність до Божих справ.

Господнім промислом стало те, що справу батька продовжує його син Микола: він – теж капелан у капітанському званні, служить у війську психологом-практиком.

У всіх воїнів справедливого війська є мрія, одна-єдина за змістом, – перемога над ворогом та повернення до мирного життя. Перемога над темною силою диявола, який взяв у лещата голови московитів і їхніх біснуватих фюрерів, є логічною і послідовною, так, як і мрія душпастиря Володимира. Він мріє відслужити молебень на честь перемоги у рідному храмі зі своїми вірними парафіянами і гайнути до рідних місць – у Карпати. У високих чарівних горах він буде на висоті своїх помислів і в безпосередній близькості до Божої мудрості.

Віталій КЛІМЧУК.

Зараз також читають: За підтримку Федорова комбат «Вовків Да Вінчі» отримав догану від Сирського.