Курси НБУ $ 41.80 € 48.70

ЩЕ Й НЕ ТРІЩАЛО, А ВЖЕ ВОДОХРЕЩА

Завтра — надвечір’я Богоявлення, Хрещенський Святвечір. 19 січня завершується двадцятиденний період святок...

Завтра — надвечір’я Богоявлення, Хрещенський Святвечір. 19 січня завершується двадцятиденний період святок. Завершується великим християнським празником — Святим Богоявленням, Хрещенням Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. У народі це свято називають Водохреща, до якого додалася пізніша, християнська назва — Йордан. Цікаво, що в Іпатіївському літописі ще під 1148 роком знаходимо запис: «В неділю по Водохрещах»...
Судячи з обрядів та звичаїв, які збереглися в історичній пам’яті народу дотепер, свято це має глибокі дохристиянські корені, коли головними «чистителями й святителями» були вогонь і вода. У процесі реформації нової релігії створився своєрідний симбіоз.
Може статися, що погодні умови нинішнього року й не дозволять вчинити предковічні дійства: вирубати на водоймі з льоду хреста, а також — льодового престола, забарвити їх буряковим соком, заквітчати ялиновими та сосновими гілками. Саме сюди має рушити процесія із церкви, щоб стати свідком і учасником величного дійства освячення води.
У день Хрещення Господнього, як тільки перший церковний дзвін покличе до заутрені, благочестиві віруючі розпалювали на березі вогонь, щоб Ісус Христос, який хрестився в Йордані, міг погрітися біля вогнища.
Ну, а цілюща сила свяченої води відома всім. Вважалося, що вода, освячена в надвечір’я Богоявлення, ще святіша, ніж з Водохрещів, і вона не псується, скільки б її не тримали, а якщо її заморозити, на поверхні з’явиться зображення хреста.
На Йордань, набравши свяченої води, особливо поспішали додому дівчата, вірячи: хто першим принесе її додому, той і заміж першим вийде.
Старший у родині чоловік окроплював богоявленською водою всю господарку: хату, хлів, пасіку. Для бджіл навіть існувала спеціальна молитва:»Мухи Божі, горопахи цілоденні, здоровимо вас зі святами. Зиму виганяємо, лихі сили в голоді залишаємо, вас святою водою благословляємо!»
Дуже цікавий спогад записав етнограф Яків Новицький ще у 1876 році в селі Кам’янка на Дніпрових порогах, від тамтешнього лоцмана Йосипа Омельченка: «Було, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть із рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тільки попи начнуть хрест вмачати у воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах у Кам’янці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще із запорожців».
На жаль, нам достеменно не відомо, чим вечеряли у той час запорожці, проте зі спогадів старожилів, записаних професором Степаном Килимником на Волині й опублікованих у книзі «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні», виходить, що кожна страва, яка подається того вечора, має ритуальне, символічне значення.
– Кутя свята на стіл іде, пшениця на лану ще краща буде! — промовляла господиня, доки господар, розпочинаючи вечерю, з’їдав першу ложку куті. Узвар — щоб дерева в саду рясніли плодами, голубці — щоб діти любилися, як голуби, горох, квасоля — щоб вівці котилися, курчата, гуси лупилися, як горох, мак — щоб так роїв не злічити, як макових зернят, пироги, щоб худоба була така ж боката і сита.
У багатьох місцевостях існував цілий ритуал виготовлення свічки «Трійці», який розпочинався після святочної вечері під назвою «голодна кутя». Сукав свічки господар перед вогнем, а господиня допомагала. Коли свічки були вже посукані, вона подавала з-за образів свячене зілля та колосся з «дідуха». Так творилася «Трійця», схожа на китицю квітів із трьома свічками посередині. «Трійця» вважалася чарівною: її засвічували при всіх небезпеках — пожежі в селі, при громі й бурі, і при освяченні господарства, і на Йордань.
Вважалося, що йорданською водою неможливо застудитися, тому її пили, нею вмивалися, а найбільші відчайдухи купалися в ополонці, сподіваючись, що це дасть здоров’я на цілий рік. Для дівочої вроди вельми корисно, вмиваючись, покласти у воду намисто й пучечок калини.
Наші прабабуні дотримувались звичаю ще цілий тиждень після Йордані не прати в річці білизни. Бо, за повір’ям, коли священик занурює хрест у воду, то вся нечиста сила від страху вистрибує звідти та сидить на березі й чекає, доки з’явиться хтось із брудною білизною, або, як казали наші бабуні, «шматтям». Як тільки його занурювали у воду, по ньому, як по драбині, вся нечисть знову лізла в річку чи озеро. Саме тому люди раділи «хрещенським» морозам і від задоволення потирали руки: чим сильніший мороз, тим більше чортівні, яка тепер сидить на березі, вимерзне! А себе заспокоювали: «Тріщи, не тріщи, а вже Водохрещі!»
Намагалися у цей день прогнозувати й погоду, і врожай. Коли на Водохрещі риба табунами ходить — на рої добре. Йде лапатий сніг — на врожай, якщо зоряна ніч — вродять горіхи і ягоди. Якщо на Водохрещі випав повний місяць — бути весною великій воді. Якщо під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли й колоситимуться хліба.
Якщо ви, шановні читачі, маєте якісь свої прикмети, знаєте якісь особливі звичаї, які побутують у ваших родинах, поділіться з нами. Щасти вам, Боже, із Йорданом! Хай буде вам Бог у дорозі при кожному перевозі.
Валентина ШТИНЬКО.
Telegram Channel