ЯК АКТИВНО ПРОТИСТОЯТИ АГРЕСІЇ

У газеті за 9 лютого ц.р. було опубліковано статтю Олександра Нагорного «Жертви ранньої розпусти», в якій йшлося про винятково брутальні хуліганські дії двох 18-літніх хлопців. Сьогодні ми пропонуємо відгук на матеріал — роздуми луцького психолога на тему виховання, яка звертає увагу на вміння молоді захищати свою гідність і честь в трудних ситуаціях

Ольга ЛАЗАРЕНКО

Оцінити таку поведінку молодих людей, яка є в полі кримінальної відповідальності та порушення моральних законів, можна як девіантну, тобто таку, яка відхиляється від норми. Очевидним є теперішнє зростання підліткових та юнацьких злочинів, поширення алкоголізації та узалежнення в юнацькому віці, ранню сексуальну активність та підліткову проституцію.
В описаній ситуації мене вразила не поведінка нападників та їхнього лідера (тут усе зрозуміло — агресія, аморальні установки, відсутність самоконтролю), а саме поведінка дівчат — тої, яка була «жертвою», і її подруг. Я, звичайно, співчуваю дівчині, проте очевидно, що боротися і активно протистояти прямій агресії вона не те, що не звикла, а й не може, те ж можна сказати і про її подруг.
Чому поведінка «відморозка» була настільки зухвалою? Що штовхнуло його завершити все тим «останнім штрихом»? Почуття вседозволеності і безкарності? Невміння чинити опір, страх, відчуття власного безсилля (пам`ятаєте — дівчина плакала), яке, зазвичай, виховується батьками з дитинства у порядних й інтелігентних сім`ях.
Отже, навряд чи ми всі можемо глобально змінити ситуацію в державі чи систему телебачення або радіомовлення, проте варто почати з власної сім`ї і власної дитини, якій можна змалечку дати відчуття самоповаги, вміння захищати себе. Як це зробити? Всі ми знаємо ці міфи про хлопчиків і дівчаток, про те, що битися дівчаткам категорично не можна в принципі ніколи, про те, що треба бути слухняною і терпіти, не виражаючи свого протесту. Можна заперечити, що в цьому ж і суть виховання, мовляв, як же тоді навчити дитину простим правилам і соціальним обмеженням.
Відповідь у тому, що можна дати можливість дитині протестувати і виражати свою незгоду з вашим рішенням, терпляче пояснюючи про існуючі обмеження, аж поки дитина не змириться з ними. Як це стосується епізоду з дівчиною? А так, що дитина в такому разі росте активною, здатною відстоювати свої інтереси, боротися за своє право бути такою, як вона є, не втрачаючи відчуття самоповаги. А не схиляти голову і плакати. І саме завдання батьків — навчити дитину правильно захищатися і діяти у небезпечних ситуаціях, які є в житті, правильно їх оцінювати, починаючи із бійок на дитячому майданчику чи в дитячому садку, в конкурентних іграх у школі чи в розважальних комплексах.
Погодьмося, що часто ми самі навчаємо дітей терпіти різного роду насильство тому, що нам так зручніше в першу чергу, а в другу тому, що ми самі так поводимо себе в житті. Можна пригадати поширені повчання і сентенції, що «мама краще знає, що одягати», «ти поїдеш на канікули до бабусі, і це не обговорюється», «дівчатка так себе не ведуть», «твоя сестра вже все вміла, коли була в твоєму віці», «подивись на інших дітей, мені соромно за тебе» і т.д. І потім, після однієї з таких кризових психологічно травматичних ситуацій може виникнути почуття сорому, провини, відчуття своєї нікчемності. А безпосередньо в контексті ситуації — ступор, неможливість діяти, мобілізуватися.
З іншого боку, коли я працювала з юнаками і дівчатами саме 16-21 року в одному з училищ, мене зворушив і здивував запит кількох хлопців із групи, в якій проводились корекційні заняття. Хлопці хотіли знайти спосіб захиститися від того, що їх змушують вживати алкоголь старші студенти, і автоматично, як їм психологічно вижити, коли їх дражнять за це, і зберегти свій авторитет у навчанні і в стосунках із старшими. Тому не всі підлітки і юнаки однакові. Є мудрі, хороші, морально розвинені юнаки і дівчата, з поняттями честі і обов`язку, сили і слабкості.
А от якими будуть діти завтра, через десять років — залежить від того, які сьогодні ми.